Показне ставлення Назарука в 1930-их рр. до пам’яті Липинського, а також до пам’яті Томашівського. Томашівського він пошанував збірничком, виданим у перші роковини смерти, що включає статті Івана Кревецького й Миколи Андрусяка про наукову працю покійного, короткі спогади вдови, Марії Томашівської, та о. Теодосія Галущинського й есей самого Назарука, “Томашівський як публіцист”[336], де подано таку оцінку покійного:
“...була се особистість інтелектуально сильна й велика (хоч без великої витривалости). Біля тої особистости не зможе перейти байдуже ні один ум, котрий буде займатися долею нагної землі й народу”[337].
Липинському присвятив Назарук у “Новій Зорі” дві статті. Перша це некролог, що постав під безпосереднім враженням смерти Ли-пинського[338]. Друга була написана з нагоди панахиди по Липинському, відправленої в соборі св. Юра у Львові 14 червня 1939[339]. Не зважаючи на відстань вісьмох років, щодо тону і змісту обі статті творять немов одну цілість. У своєму погляді на покійного приятеля, Назарук умів піднятися понад особисті урази й понад те, що в самого Липинського було проявом людської слабости. Про свій конфлікт з Липинським він тільки мимоходом натякає в одному місці. Статті надихані любов’ю й пошаною до пам’яті людини великого серця й великого розуму, яка, хоч неукраїнського роду, всі свої сили віддала справі державного відродження України, яка хотіла “з нас зробити велику і сильну, державну націю”[340]. Липинський, - поряд з Йосифом Пілсудським, Джозефом Конрадом і Феліксом Дзєржинським, - один з чотирьох велетнів, що їх у нашу добу видала з себе польська “кресова” шляхта. Але шлях, що його обрав Липинський, був найтяжчий і тому морально найвартісніший. Діло його життя - відновлення державної ідеології України.
“Не може бути сумніву, що Липинський се найбільший з політичних мислителів нашої землі і що черга на його розуміння ще прийде. Ще здійсняться величаві замисли його”[341].
Назарук написав ці слова в червні 1939 року, два місяці перед початком Другої світової війни. Йому самому залишалося тоді менше року життя.
В одному зі своїх ранніх листів до Липинського, писаному з Америки, Назарук назвав себе “перекотиполем”, “перелетним журавлем”[342]. Можна добачувати своєрідну закономірність у тому, що йому судилося закінчити своє бурхливе життя не в рідній хаті, але в умовинах нової скитальщини. Напередодні входу совєтських військ до Львова у вересні 1939 він подався на захід і помер у Кракові 31 березня 1940 р.
НАЦІОНАЛІЗМ{43}
ДО ДЕФІНІЦІЇ ПОНЯТТЯ
Націоналізм - в українській політичній термінології під кінець 19 віку поняття однозначне з активною національною свідомістю та патріотизмом, але згодом воно зазнало звуження. Перед першою світовою війною та під час визвольних змагань під націоналізмом стали здебільша розуміти самостійництво. А коли у 1920-их роках виникла ідеологічна течія, що прийняла назву “націоналістичної” та оформилася в організований політичний рух, поняття націоналізму набрало партійного забарвлення, яке воно в основному зберігає й нині.
Слово “націоналізм” має дещо інше значення в окремих системах. Наприклад, в СРСР поняття “буржуазний націоналізм” уживають для того, щоб плямувати національний опір неросійських народів централізмові Москви. Постійні репресії комуністичного режиму проти “націоналізму” спричинилися до популяризації цього поняття серед населення України, але воно не має окресленого ідеологічного, соціяльного та конституційно-політичного змісту. На ділі підрадянський український націоналізм був іноді “націонал-комунізмом”, тобто прагненням до емансипації УРСР з-під влади Москви при збереженні радянського устрою. В англо-американській термінології розуміння націоналізму дуже широке: воно охоплює національну свідомість, принцип національної державності і національно-визвольний рух. В англомовній літературі про Україну до “націоналізму” зараховують не тільки націоналістів у партійному значенні, але й українських патріотів інших політичних напрямків.
338
А. Ч., “Вячеслав Липинський (5.IV.1882 - 14.VI.1931)”, “Нова Зоря”, ч. 45 (21 червня) 1931. Див. Додатки, ч. VI.
339
Осип Назарук, “Панахида по Липинськім”, “Нова Зоря”, ч. 46 (22 червня) 1939; Див. Додатки, ч. VII.