Основне спрямування українського національного руху було свободолюбне, гуманістичне та демократичне. Тому “Паперів Чорновола” та інших подібних документів з України, які останнім часом дісталися на Захід, не слід протиставляти давнішим виявам українського визвольного руху, бо вони виразно перебувають у течії його традиції.
УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ{47}
Хоч від появи книги Джона А. Армстронґа{48} “Український націоналізм, 1939-1945” проминуло вже кілька років, проте ця праця нічого не втратила на своєму значенні та актуальності. Довідуємося, що Дж. Армстронґ підготовляє тепер нове, змінене й доповнене видання цієї книги[343].{49}
Праця Армстронґа, що постала як докторська дисертація в Колюмбійському університеті і була видана в серії публікацій Російського інституту цього ж університету, написана у двох різних перспективах, а саме - з погляду історика і дослідника політичних наук. Таким чином дослід ділиться на дві виразні частини нерівної довжини. Перші сім розділів дають картину розвитку українського самостійницького руху під час другої світової війни. А кінцеві розділи, від 8 до 11, що творять приблизно третину тексту, аналізують ставлення різних груп і прошарків населення України до проблеми “націоналізму” і витягають з цього деякі загальні висновки.
Перше питання, що виринає, термінологічного порядку. Як треба розуміти слово “націоналізм”? Автор визначає націоналізм як “рух, що прагне до створення незалежної держави” (стор. 4). Це згідне з тим, як цього поняття звичайно вживають в англомовних країнах. Але певне ускладнення виникає тут через те, що авторові доводиться говорити про “націоналізм” і в іншому, вужчому, партійному значенні, саме коли мова йде про Організацію українських націоналістів (ОУН). Автор зацікавлений у націоналізмі передусім у широкому його розумінні. Але йому доводиться присвячувати чимало уваги й оунівській видозміні націоналізму, оскільки ця партія відогравала провідну ролю в описуваних подіях. Щоб відрізнити ці два значення одного слова, Армстронґ пише “націоналізм”, “націоналісти” з великої літери, коли виклад стосується ОУН; тут же він уводить термін “інтеґральний націоналізм”[344].
В історичній частині твору автор показує себе з найкращого боку, коли описує такі події і процеси суто політичного характеру, як німецька окупаційна система на Україні, українські реакції на “власовщину”, розлам в ОУН у 1940 році і викликане ним суперництво між фракціями Мельника й Бандери. Як особливо вдалий розділ треба назвати той, де автор обговорює внутрішні зміни, що їх зазнали “інтеґральні націоналісти” з Західньої України під впливом зустрічі з підрадянською дійсністю.
Інтелектуальна сумлінність і чесність Армстронґа найкраще виявляються в його підході до українського “інтеґрального націоналізму”. Авторові, вихованому в американській політичній традиції, було б дуже легко сумарно засудити рух, що виявляв деякі тоталістські риси. Армстронґ нічого не вибілює, але намагається бути справедливим до суспільного явища, що було витвором світу, дуже відмінного від того, що до нього належить він сам. Він підкреслює факт, що “у Східній Европі міжвоєнного періоду помітне загальне погіршення якости політичних груп” і що “ультранаціоналістичні уряди Польщі й Румунії, а згодом й Угорщини, що відмовлялися задоволити навіть скромні українські національні домагання, викликали цим екстремістську реакцію” (стор. 279). Автор вказує на романтичний та “волюнтаристичний” характер оунівської ідеології, на “безоглядність” руху і на притаманне для нього “притуплення морального почуття”; це останнє особливо яскраво виявилось у фракційних усобицях. “Проте ще все збереглися [в ОУН] сильні рештки ліберальних і демократичних, а також християнських принципів... У практичній діяльності навіть найбільш радикальних груп ніколи не бракувало пошани до освіти та установлених громадських авторитетів і не були відсутні елементи вільного індивідуального рішення та народного вибору” (стор. 23). Незаперечною позитивною прикметою великої частини українських “інтегральних націоналістів” була їхня “гнучкість”, завдяки якій вони зуміли пристосуватися до нових вимог, що виринули в наслідок відкриття доступу до осередніх та східніх українських земель, себто Радянської України в її кордонах з-перед 1939 року. Найбільшою, відкупною чеснотою націоналістів була їхня “енерґія й хоробрість”.
343
Jonn A. Armstrong,
344
Щоб уникнути цієї плутанини, а також додержуючись української політичної термінології, в цій українській версії моєї статті я обмежуватиму поняття націоналізму його партійним, оунівським значенням. Там, де в англійському оригінальному тексті мовилося про націоналізм у широкому розумінні, я вживатиму слів “самостійництво”, “визвольний рух”, “змагання до незалежности” тощо. Первісна термінологія збережена тільки в цитатах з книги Армстронґа.