Але як стоїть справа з самим російським народом? Коли б хтось хотів утотожнювати Росію, як націю, з радянською системою - це було б недопустиме спрощення. Але годі заперечити, що тут існують глибокі взаємопов’язання. Це не була примха історії, що комунізм запустив коріння власне в Росії. Навіть поверховий спостерігач не може не бачити, що між такими постатями, як Петро Великий і Сталін, існує внутрішня духова спорідненість. Ряд характеристичних рис деспотичної монархії Миколи I віднаходимо в сучасній Радянській Росії. Чи обожнювання Сталіна не нагадує старомосковського цезаропапізму? І чи сучасне самозвеличання Москви, як “глави всього прогресивного людства” не подобає на нове перевтілення традиційного російського месіянізму та російського прагнення до панування над світом, які колись виявлялися як теорія “Третього Риму”?
Чесні росіяни завжди визнавали неевропейський і своєрідно “тоталітарний” характер історії своєї країни. Філософ Микола Бердяєв, що недавно помер на еміґрації, говорить про “антиліберальну” природу російської людини та про постійні хитання російського суспільства між крайностями варварського деспотизму та не менш варварського бунтарства. Ці думки Бердяєва знаходять підтвердження навіть з марксистського табору. Видатний соціолог і учитель Леніна Георгій Плеханов доводить, що суспільна структура Росії аж до другої половини 19 століття виявляла більше подібностей з орієнтальними деспотіями, наприклад, Оттоманською імперією, ніж з Заходом[350].
Чи це значить, що ми вважаємо демократизацію Росії за безвиглядну справу, яка згори засуджена на невдачу? Ні в якому разі! Але мусимо тут рахуватися з труднощами, що в порівнянні з ними навіть “денацифікація” Німеччини виглядає немов дитяча забава. Також в історії російського народу бачимо наявність зародків свободи. Німецькі ліберали, наприклад, Вільгельм Репке, дотримуються погляду, що розвиток Німеччини зійшов на манівці з того моменту, коли централістичним і бюрократичним територіяльним князівствам удалося здушити автономію “вільних імперських міст”[351]. В історії Росії зустрічаємо подібне явище: зруйнування торговельних міських республік, Великого Новгороду і Пскова, московським самодержавством. Щодо Московського царства, то його адміністративний, фіскальний, мілітарний і поліційний устрій був наслідуванням монгольської імперії. Московські великі князі вперше виступають на кін історії як збирачі данини на службі Золотої Орди. Оця характеристична державна структура, успадкована від татарських сюзеренів, до сьогоднішнього дня визначає буття Росії. Великі російські реформатори, Петро I і Ленін, перебудовували фасаду держави, але не торкнулися цього фундаменту. Чи є якісь шанси на те, що в житті російського народу спадщина вільнолюбних новгородських купців переважить над спадщиною татарських ханів? Ми не сміємо зрікатися цієї надії Але треба собі усвідомлювати, що на те, щоб досягнути цієї мети, була б конечна радикальна операція, що надала б цілому східньоевропейському та північноазійському просторові зовсім нову подобу.
350
Николай Бердяев, “