Україні належить почесне місце серед національних проблем Радянського Союзу. За своїми розмірами, населенням та економічною потужністю Українська РСР стоїть в одному ряду з найбільшими країнами Європи. Україна займає проміжне положення між власне Росією і т. зв. сателітними країнами Східної Європи. Без перебільшення можна сказати, що статус України безпосередньо впливає на структуру СРСР і всього соціалістичного блоку, а також на становище Радянського Союзу як світової потуги. Це мало б стати підставою для зацікавлення західної наукової громадськості українськими справами.
ПРИРОДА УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Українську РСР можна найкраще зрозуміти, якщо розглядатимемо її як утілення компромісу між українським націоналізмом і російським централізмом - звичайно, не в сенсі формальної угоди, що постала наслідком переговорів, а радше як вияв фактичної рівноваги антагоністичних суспільних сил, жодна з яких не була достатньо міцною, щоб утвердитися повністю. Коли б українська революція 1917-1921 рр. могла йти своїм природним шляхом, її логічним наслідком була б самостійна національна держава. Але український визвольний рух був заслабкий, аби досягти цієї мети, й Україна мусила погодитися на дальше панування Москви. З другого боку, Ленін, який до революції багато разів висловлювався на користь великої унітарної держави й відкидав федералізм, був змушений визнати, що національне відродження України (й інших неросійських народів колишньої царської імперії) - реальний факт, з яким варто рахуватися. Немає жодного сумніву, що готовність зробити поступки неросійським національностям була одним із вирішальних чинників перемоги більшовиків над їхніми російськими суперниками[374].
Умови цього компромісу можна охарактеризувати таким чином: Росія зберегла політичний контроль над Україною і, завдяки цьому, позицію найбільшої потуги у Східній Європі. Україна зберегла, після краху своїх більших надій, статус нації (у якому їй відмовляв царський режим) і символічне визнання своєї державності у формі Української РСР. Формально цей компроміс виразився в утворенні Союзу Радянських Соціалістичних Республік, складовою частиною якого стала Україна. Таким чином, радянський федералізм має “діалектичний” характер. З одного боку, він забезпечує російське панування над неросійськими окраїнами; з другого - існування союзних республік зберігає і навіть консолідує національну самобутність відповідних народів.
Згідно з офіційною доктриною, Українська РСР є суверенною державою, яка на засадах рівноправності об’єднана у федерацію з Росією й іншими братніми радянськими республіками. Теоретична суверенність України знаходить вияв у її членстві в Організації Об’єднаних Націй і в конституційному праві виходу із Союзу. Як твердить один з українських радянських вчених-правників:
“Союз РСР є союзною державою, де суверенітет належить як федеративному об’єднанню, так і кожній союзній республіці... Однією з рівноправних і суверенних союзних республік у складі СРСР є Українська Радянська Соціалістична Республіка. Суверенітет УРСР, як й інших частин соціалістичної співдружності, виник разом з проголошенням України республікою, а наступне об’єднання суверенних держав у єдину радянську соціалістичну федерацію не порушило їх суверенітету, оскільки це об’єднання було добровільним... Права союзної республіки як суверенної держави не можуть визначатися ніким іншим, крім самої республіки”[375].
Реальність, певна річ, докорінно відрізняється від теорії. Українська РСР сьогодні позбавлена практично всіх атрибутів і функцій самостійної держави. Перелічувати все, чого бракує Україні, було б надто довго, тому не будемо зупинятися на деталях. Дозволимо собі навести лише декілька довільно вибраних прикладів. Ця номінально суверенна держава не контролює залізниць на своїй території; не має окремої валюти чи навіть поштових марок; вона не має будь-якого незалежного державного органу для збирання податків, ні громадянства, відмінного від усесоюзного; злочинці, яким ухвалюють вирок українські суди, відбувають ув’язнення в тюрмах і таборах примусової праці поза межами республіки; Українська РСР не підтримує дипломатичних відносин із будь-якою іноземною країною; Україна зазвичай бере участь у міжнародних наукових конференціях, культурних заходах і спортивних змаганнях лише у складі об’єднаної делегації СРСР.
374
Цю тезу неспростовно довів російський емігрант, історик громадянської війни генерал Головін у книжці: Головин Н. Н. “Российская контрреволюция в 1917-1918 гт.: В 4 т. - Б. м., 1937: “У кожному випадку, коли більшовизм зазнавав поразки, це було на грунті “націоналізму”. Це сталося у всіх частинах, які відокремилися від Росії” (Т. 1. - С. 121). Непохитна вірність керівників білих армій програмі “єдиної і неподільної Росії” відчужила неросійські нації і навіть донських козаків та сибіряків, які хоч і були етнічними росіянами, але змагали до регіональної автономії.
375
Рябошапко Г. Українська РСР - суверенна держава // Радянське право. - 1966. - N 12. - С. 15, 17.