Винниченко, здається, належав до людей, які не можуть жити без утопії. Може якраз тому, що він з таким завзяттям заперечував ідею трансцендентного Абсолюту, він не міг обійтися без віри в земне божество в образі ідеального суспільства майбутности. Коли його перестав задовольняти марксизм, він негайно взявся за творення власної утопії, що для неї придумав назву “колектократія”, або “кон-кордизм”. Цю саморобну ідеологію він виклав у великому трактаті “Конкордизм”, досі, на жаль, не опублікованому. Проте досить докладне уявлення про зміст цього вчення дають два останні Винниченкові романи: “Нова заповідь”[107] і “Слово за тобою, Сталіне!”[108], присвячені пропаґанді ідей конкордизму мистецькими засобами. “Слово за тобою, Сталіне!” так і має підзаголовок: “Політична концепція в образах”.{27}
Григорій Костюк{28}, що читав “Конкордизм” у рукописі, каже про нього таке:
“І ось В. Винниченко починає обдумувати і писати новий кодекс життя людини, “нову заповідь”. Протягом довгих років тяжкої праці й глибоких роздумів він закінчив велику філософсько-соціологічну працю, “найкращу дитину свою” - “Конкордизм”. За задумом автора, це мала бути перша абетка оновленого суспільного життя. Де його утопійна теорія побудови нового, ідеального, погодженого гармонійно суспільного ладу і нових людей [...]. “Конкордизм” - це не догма. Де лиш вказівки на шлях до виходу з світової прокажельні [шпиталю для прокажених, лепрозорія], шлях до оновлення, до оздоровлення й до розквіту нового конкордистського (узгодженого) щасливого людського співжиття, до сонцеїзму”[109].
Практичний засіб для здійснення колектократії, або конкордизму, - універсальна система виробничих кооперативів, що в ній усі працівники даного підприємства є його співвласниками та одержують частину прибутків за певним ключем. Водночас Винниченко закликав до морального оновлення людини шляхом “повороту до природи”. Перший крок до цього - відмова від тютюну, алькогольних напитків і м’ясних страв, пов’язаних з убиванням тварин. Сам Винниченко став строгим абстинентом і веґетаріянцем (“морквоїдом”, як жартували собі серед української еміґрації), і цій справі він надавав величезної, принципіяльної ваги.
На докладну критику теорії конкордизму прийде час, коли буде опублікована Винниченкова праця. Тут обмежуюся до кількох попередніх зауважень. Не вірю, щоб із суспільного життя можна було усунути антагонізми, конфлікти, або, вживаючи термінології Винниченка, “дискордію”. Бо саме життя безупинно з неухильною конечністю породжує щораз нові конфлікти інтересів і ідей. Суспільний мир є бажаним ідеалом, але він не тотожний з відсутністю антагонізмів. Він радше означає введення антагонізмів у рамки правопорядку, який їх обмежує й нормує. Прикладом цього може служити такий стан, коли в країні, замість громадянської війни, маємо леґальну виборну боротьбу. Боротьба суперечних суспільних сил, хоч часто пов’язана з небезпеками, є двигуном поступу. Зате до проповідників ідеально-гармонійного, “узгодженого” суспільства, до винахідників всецілющих рецептів “спасення людства” слід ставитися з принциповим недовір’ям. Бо досвід історії вчить, що коли такі панацейні доктрини пробувати прикласти до реального життя, це звичайно веде до насильного придушення автономії осіб і груп, себто до тиранії й тоталітаризму.
Варто зробити додатковий коментар стосовно Винниченкового програмового вегетаріянства. Саме в той час, коли він працював над своїм “Конкордизмом”, у 1937 р., з’явилася книжка відомого націоналістичного публіциста Володимира Мартинця “За зуби й пазурі нації”[110]. У ній Мартинець радив українцям перейти на м’ясне харчування, їсти по змозі більше біфстексів, - щоб таким способом скріпляти в народі кровожерні інстинкти, дуже пожадні з погляду націоналістичної ідеології. Дієтичні ідеї Винниченка й Мартинця стоять інтелектуально на одному рівні, а саме на рівні наївного шлункового детермінізму, згідно з німецькою приповідкою: “Der Mensch ist, was er isst” (людина є тим, що вона їсть).
Кінцева стадія світоглядової еволюції Винниченка цікава тим, що вона збігається з тенденціями, які пізніше, вже в наші дні, стали помітні серед деяких, головно молодіжних, лівих кіл Заходу. Маю на увазі ті елементи, які розчарувалися в офіційному радянському комунізмі, але й не сприйняли устрою “буржуазної”, парляментарної демократії. Багато єднає їхній світогляд з Винниченковою ідеологією конкордизму: ідеал “повороту до природи”, пацифізм, нахил до спеціяльного режиму в харчуванні, до сексуальної свободи, до творення малих громад-комун, в яких люди живуть і працюють. спільно й, нарешті, концепція безпосередньої демократії, на противагу до традиційної представницької. Таким чином, Винниченко являє собою предтечу сучасної “нової лівиці” або одного з її відламів.
107
Винниченко В. Нова заповідь. - Нью-Ульм, 1950; спершу надрукована у французькому перекладі “Nouveau commandement” (Paris, 1949).
108
Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне!: Політична концепція в образах. - Нью-Йорк, 1971; посмертна публікація.
109
Костюк Г. Володимир Винниченко та його останній роман // Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне! - Нью-Йорк, 1971. - С. 47-48; передруковано в кн.: Володимир Винниченко та його доба. - С. 64.