Віддаймо йому належне: Винниченко був справді все життя “чесний з собою”. Його вчинки були завжди погоджені з переконаннями: тоді, коли за свою революційну діяльність потрапляв до царської тюрми; коли творив Українську Народну Республіку і стояв на чолі її уряду; коли, заради фантому “всебічного визволення” та утопійної соціяльної концепції, руйнував шанси реальної української держави, такої, “як у людей” ; коли, ризикуючи можливо власною головою, їздив до Москви для переговорів з більшовицькими вождями; і коли вже в старшому віці взявся до тяжкої фізичної праці на своєму хутірці у Франції, дотримуючися суворого дієтичного режиму. За цю свою характерність і послідовність Володимир Кирилович Винниченко заслуговує на зрозуміння як людина, незалежно від того, як ми оцінюємо теоретичну вартість ідей, яким він служив, і практичні наслідки, що виникали з застосування цих ідей в українській політиці революційної доби.
УКРАЇНСЬКИЙ КОМУНІСТИЧНИЙ МАНІФЕСТ{29}
“До хвилі Що діється на Україні і з Україною” - книга з небуденною історією. Первісне її видання появилося на початку 1919 року в Саратові. Автори, Сергій Мазлах і Василь Шахрай, були українські комуністи, що під час німецької окупації мусіли покинути батьківщину й тимчасово перебували в радянській Росії. Де перше видання недоступне від десятиліть. Примірники, що збереглися в Радянському Союзі, заховані від людського ока в спецфондах бібліотек. Здається, що ні один примірник видання 1919 року не опинився в жадній бібліотеці на Заході. Існування цього важливого твору було відоме західнім дослідникам із згадок та полеміки у радянській літературі 1920-их років, але їм ніяк не доводилося дістати текст до своїх рук. Щойно недавно пощастило видавництву “Пролог” у Нью-Йорку відшукати один примірник, що походив, мабуть, з якоїсь приватної збірки Нове, здійснене “Прологом”, друге українське видання появилося в 1967 році[112]. Врешті, 1970 року видавництво Мічіґанського університету випустило англійський переклад, зроблений проф. Петром Й. Потічним[113].{30} Таким чином голос Мазлаха й Шахрая з півстолітнім запізненням таки дійшов до світової наукової громадськости. Обох авторів у той час уже давним-давно не було серед живих. Шахрай загинув ще в 1919 році, убитий російськими білогвардійцями на Кубанщині, де він працював у протиденікінському підпіллі[114]. Мазлах зникнув у сталінських чистках 1930-их рр.
Внутрішні докази та приступні зовнішні інформації вказують на те, що “До хвилі” вийшло головне з-під пера Василя Шахрая. З обох співавторів він стояв куди вище в комуністичній ієрархії. Він був членом першого радянського уряду на Україні взимку 1917-18 року як народний комісар військових справ. Він входив також до складу радянської делеґації на Берестейську мирову конференцію: Крім цього, він встиг себе виявити як талановитий публіцист. “До хвилі” включає обширні виписки з ранішої брошури Шахрая “Революція на Україні” (Саратов, 1918), виданої під псевдонімом “В. Скоровстанський”. (Цей псевдонім - явна пародія на прізвище гетьмана Павла Скоропадського, консервативного правителя України в 1918 році). Між цими двома творами існує повна тяглість думки.
Мазлах, журналіст жидівського роду, був чинний у комуністичній організації в Полтаві. Там він зблизився з Шахраєм, що теж походив із тієї околиці. Згодом, у 1920-их роках, Мазлах працював на середніх щаблях адміністрації Української РСР, але ніколи не уславився нічим особливим, ані своєю публічною діяльністю, ані писаннями. Отже, “До хвилі” можна в основному розглядати як твір Василя Шахрая; під цю пору неможливо встановити, який внесок у написання книги зробив Сергій Мазлах.
Книжка “До хвилі” постала впродовж дуже короткого часу: за яких чотири тижні, від 15 грудня 1918 до 14 січня 1919. Беручи до уваги поквапність, що з нею написано книгу, годі дивуватися, що вона нагадує скорше журналістичний памфлет, ніж науковий трактат. Але публіцистична форма не применшує ваги твору, що в ньому автори виявили помітну інтелектуальну енергію, полемічний хист і тонкий дотеп. Їхня ерудиція охоплювала клясиків марксизму (у тому числі й писання Леніна) та широкий спектр творів українського, російського й західньоєвропейського красного письменства. З погляду читача нашого часу слабою сторінкою книги є часті посилання на призабуті фракційні розходження в Комуністичній партії (більшовиків) України доби революції. Але навіть читач, якому бракує докладного знання про суперечки між “київською” й “катеринославською” течіями в КП(б)У{31}, не матиме труднощів у тому, щоб слідкувати за ходом думки авторів.
111
113
Serhii Mazlakh and Vasyl’ Shakhrai,