В газеті “Січ” (Чікаґо) з 20 листопада 1924 р. появився довгий, програмовий “Заклик Головного Отамана”, написаний Назаруком. Ключевий пассус “Заклику” звучав:
“Тож в ім’я спільного добра нас всіх і спільного свобідного життя в своїй державі - без ляку і зневіри голосім всім і вся, що ми Гетьманці і що вся земля наша, вся Соборна Україна, має одного Господаря і одного правного Представника: Гетьмана Павла Скоропадського!”[148]
Проте становище Назарука в Чікаґо було скрутне: газета “Січ” боролася з хронічними фінансовими труднощами й не могла дати своєму редакторові тривалого забезпечення. В половині березня 1926 р. Назарук переселився до Філядельфії, де йому запропоновано редакторство газети “Америка”, що виходила тричі на тиждень. “Америка” була органом асекураційного товариства українців-католиків “Провидіння”, яке перебувало під офіційним протекторатом єпископа Константина Богачевського. На терені “Провидіння” точилася гостра боротьба між прихильниками й противниками єпископа. З притаманною йому пристрасністю, Назарук станув по боці Богачевського. Тож під кінець січня 1927 р. управа “Провидіння” звільнила його з посади редактора “Америки”. Не бачачи для себе перспектив у США, Назарук уліті 1927 р. повернувся до Галичини, куди тягнула його туга за рідним краєм та родинні обов’язки.
ЛИСТУВАННЯ МІЖ НАЗАРУКОМ І ЛИПИНСЬКИМ
Характер листів Назарука до Липинського помітно міняється з моменту переїзду до Сполучених Штатів. Про це свідчить уже перший лист, висланий з Чікаґо. Він писаний напротязі трьох тижнів у грудні 1923 - січні 1924 та охоплює 16 сторінок друку в нашому виданні[149]. І це був тільки початок лявіни листів, якою Назарук засипував Липинського в наступних місяцях. Продовж 1924 року Назарук вислав Липинському 54 листи, себто в середньому один лист кожного тижня, на загальну скількість 222 друкованих сторінок. Інтенсивність кореспонденції дещо послабла в дальших роках: 25 листів за 1925-ий, 28 за 1926-ий і сім за першу половину 1927-го року.
За своїм змістом, листи Назарука до Липинського надзвичайно різноманітні. Знаходимо там картини американського побуту, який вражав Назарука своєю незвичністю (напр., опис виборчої агітації в Чікаґо)[150], сцени з українського життя у Сполучених Штатах (напр., опис “церковного карнавалу” в греко-католицькій парафії в Чікаґо)[151], звіти з розмов з різними українськими й неукраїнськими діячами (напр., з авдієнції у православного єпископа Івана Теодоровича в Філядельфії)[152], блискучі й іноді драстичні характеристики різних більш або менш відомих постатей тодішнього українсько-американського суспільства (м. ін., д-ра Луки Мишуґи, Арнольда Марґоліна, Ярослава Чижа, Володимира Кедровського, чемпіона-силача Олександра Гаркавенка тощо). Назарук ділився з Липинським своїми зауваженнями з приводу прочитаних книг та власними літературними плянами; він сповідався йому зі своїх особистих переживань і болів: матеріяльних труднощів, хворіб, настроїв, родинних клопотів. В деяких частинах ці листи нагадують інтимний щоденник.
Однак два комплекси справ виринають центрально в цьому колосальному листуванні. Це - по-перше, Назарукові ідейні пошуки, його прямування до нового, упорядкованого світогляду та до дороговказів у хащах української національно-політичної проблематики. По-друге, поточні питання українського суспільного життя в Америці, пов’язані з “Січами” та гетьманським рухом. Про розгортання цього руху, його успіхи й невдачі, інформував Назарук Липинського якнайдокладніше. У своїй сукупності Назарукові листи з 1924-27 рр. дають барвисту панораму тогочасного українського життя в США Цього матеріялу не зможе поминути ніякий майбутній історик української етнічної групи в Америці. Заразом ці листи розкривають яскраву та талановиту індивідуальність їхнього автора. Як людський документ, вони унікальні в українській та либонь не мають багато собі рівних у світовій епістолярній літературі.