Тоді як листи Назарука до Липинського збереглися вповні в особистому архіві останнього, друга половина кореспонденції, себто листи Липинського до Назарука, в більшості втрачена. Ми знаємо, що Назарук, високо цінячи листи Липинського, старанно їх переховував. Він писав Липинському: “Ваше все листування зі мною збережене і колись буде видане аж до останньої картки”[153]. Але доля цього листування нам невідома. Можна здогадуватися, що воно загинуло в завірюсі Другої світової війни і лиш частина його збереглася в архіві Липинського, в авторських чернетках, або копіях зроблених секретарем Липинського, Михайлом Савур-Ципріяновичем. Цих листів заховалося 30, тоді коли маємо 147 листів Назарука. Найдавніший збережений лист Липинського до Назарука має дату 16 січня 1925. Отже, не маємо жодного листа Липинського до Назарука з 1924 року, який був переломовим у їхніх взаємовідносинах та кульмінаційним щодо інтенсивности їхньої кореспонденції. Про зміст втрачених листів Липинського інколи довідуємося з реплік Назарука[154].
Листи Липинського відрізняються від Назарукових відсутністю описів і диґресій та зведенням до мінімума особистого елементу. За своїм змістом, вони присвячені майже виключно програмовим і практичним питанням гетьманського руху. Стилістично вони відзначаються ляпідарністю вислову та сконцентрованістю мислі Листи Липинського виявляють, як він, живучи на австрійській провінції, здійснював шляхом кореспонденції своє керівництво гетьманським рухом та допомагають краще розуміти його світогляд, в деяких точках істотно доповняючи його виводи в публікованих працях. Для цього дослідження вага листів Липинського до Назарука передусім у тому, що вони кидають світло на ставлення першого до другого. Розуміння їхніх взаємовідносин багато втратило б, якщо б, попри обширну й надзвичайно показну назаруківську документацію, не було теж оцих, бодай фраґментарних, свідчень Липинського.
ПЕРЕДУМОВИ ЗБЛИЖЕННЯ НАЗАРУКА ДО ЛИПИНСЬКОГО
До 1924 року Липинський і Назарук були тільки добрими знайомими, тепер же стають ідейними однодумцями та політичними соратниками, а їхні особисті стосунки наливаються теплом дружби. Ініціятива до цієї зміни вийшла від Назарука, що переходив духову кризу, яку сам характеризував так: “...у мене ломиться старий мій світогляд. Ні, світоглядом годі його назвати. Се були якісь дерев’яні патики “світоглядів” різних часів і народів, скинені в мою голову, як скидає письменник папери зі свого столу в кіш, коли вже витягнув з них усе потрібне”[155]. На заміну старого вільнодумного радикалізму прийшов тепер авторитаризм. Назарук повірив, що тільки “єдиновладдя” може запевнити українському народові необхідну єдність і дисципліну. Але постулят “єдиновладдя” сам по собі не вистачав. Це були тільки порожні рамки, що їх треба було виповнити конкретним змістом. Самому Назарукові це завдання було не під силу. Людина з широкими інтелектуальними зацікавленнями та чималим, хоч невпорядкованим, багажем знань, - Назарук не був систематичним мислителем. При цьому, однак, у ньому існувало прагнення до заокругленої світоглядової системи, до авторитетної доктрини, на яку можна б духово спертися. Тут йому став у пригоді Липинський зі своїм розробленим вченням. Назарук вхопився за це вчення зі завзяттям неофіта. У гетьманській ідеології він знайшов вихід із своєї світоглядової кризи. Коли ж зважити, що Назарук глибоко поважав Липинського як людину, стає зрозумілим, чому він у 1924 р. добровільно й беззастережно підпорядкувався його авторитетові.
Ось кілька цитат, що характеризують Назарукове захоплення вченням Липинського та його особою:
“Я щойно осягаю можність упорядкувати мої досвіди, - масу дрібного каміння (що мене дуже ранило) в якусь будову. Ви з Вашими надзвичайними творами на нашім ґрунті представляєтесь мені, як абсолют якогось змагання, перший абсолют у нашім мряковинні”[156].
“...Ви (говорю се з глибокою вірою у правду моїх слів) одинокий у нас творець, центр і впорядчик державної думки”[157].
“...Ви одинокий у нас, на всій українській землі, творець і центр і впорядчик здорової частини мозку великої in futuro Нації й Держави, одинокий, і нема виглядів на другого”[158].
“...[Ви є людина,] якій я віддав би долю України до вирішення без секунди вагання, - так Вам вірю і так ціню Вашу мораль і проникливість...”[159].
154
Листи Липинського до Назарука, що зберігаються в архіві Східньо-Европейського Дослідного Інституту ім. В. К. Липинського в Філядельфії, будуть публіковані, разом з його листами до інших осіб, у заплянованому Інститутом повному виданні письменницької спадщини Липинського та його архіву.