Липинський назвав Назарука “мабуть найкращим популярним бесідником нашого покоління”[170]. Він теж не раз висловлював Назарукові признання за вміле редагування “Січових Вістей” (пізніше “Січі”), хоч іноді давав теж критичні завваження з-приводу статтей, які на його думку були ідейно хибні або тактично незручні.
Найбільшою політичною заслугою Назарука в очах Липинського було, що саме він на американському терені уперше вивів гетьманський рух на ширшу арену і зробив його масовим:
“Ви не уявляєте собі, яке величезне значіння для Гетьманської ідеї має те, що Ви потрафили не тільки удержати [газету] “Січ”, але ще зробити її з кожним числом чим раз більше інтересною. (...) Січова Організація перша почала проводити наші ідеї в широкі народні маси. (...) Січова Організація, а найбільше Ваша особа, була і єсть місцем, на яке скеровувався найбільший напір руїнників. Таким чином в нашім бою (а боєм єсть і ще довго буде наша праця) центральним місцем на сьогодня зробилася Ваша організація і зокрема Ваша особа. (...) Першу атаку Ви видержали блискуче. Це дає нам всім надію, що видержите і дальші. Бо пам’ятайте, Дорогий Пане Докторе, що ці атаки ще будуть і що, кажучи по військовому, ключ до наших позицій ще довго буде в ваших руках, бо Ви самі його в свої руки добровільно взяли”[171].
В “Листах до братів-хліборобів” є одне місце, де Липинський віддав прилюдну пошану політичній праці Назарука в Америці, хоч і не назвав його по імені. Ніякій іншій гетьманській організації Липинський не висловив такого признання, як “Січам”, що їх надхненником і фактичним лідером був Назарук.
“Одним з таких добрих вістунів нашого видужування єсть агітаційна та організаційна праця наших американських земляків в Січових організаціях та в їх органі - “Січі”. Визнавши ідею єдиної, сталої, традиційної Верховної Державної Української Влади, персоніфікованої в Гетьманськім Роді Скоропадських, “Січі” стали на державнотворчий український шлях. Проти цього державницького ідеалістичного пориву людей, які хочуть, щоб українці були державною нацією, і які переконались в повній непридатності дотеперішніх республіканських методів будування Української Держави, піднявся однодушний крик всієї анархічної більшости української інтеліґенції. Кодло, яке живе з недержавного гниття українського громадянства, заворушилось. Це доказ, що надавлено власне на болюче місце і що порушено саме огнище хвороби. Од дальшої послідовної, невпинної, розумної і організованої боротьби з цією хворобою та від щирости і глибини пориву цих, що цю боротьбу почали - залежатиме процес видужування”[172].
Найкращим доказом високого довір’я, яким Липинський наділяв Назарука, було те, що в 1924 р. запропонував йому вступити в члени Українського Союзу Хліборобів-Державників, який гуртував еліту гетьманського руху[173]. До членів УСХД Липинський ставив високі етичні й інтелектуальні вимоги, підбираючи їх дуже дбайливо й обережно.
Липинський теж запросив Назарука до співпраці в неперіодичному журналі “Хліборобська Україна”, що під редакцією Липинського становив ідеологічний орган гетьманського руху. Він закликав Назарука написати статтю “...на тему, як Ви самі дійшли до Гетьманської Ідеї, а далі описали образово, як Ви це умієте, всі Ваші спостереження в пропаґандистській праці за цією Ідеєю”[174]. Назарук з радістю обіцяв це зробити, але не зміг виконати просьби Липинського. Тяжкі обставини життя в Америці не давали йому дозвілля, потрібного для написання більшої публіцистичної студії, а згодом припинилося видавання збірників “Хліборобської України”.
В 1926 р. з ініціятиви гетьмана Скоропадського постав Український Науковий Інститут в Берліні. У зв’язку з цим Липинський звернувся з запитом до Назарука, чи він був би згідний прийняти професуру, або, коли б цього не вдалося провести, асистентуру в Інституті. Липинський не міг не знати, що Назарук, із своїм велетенським досвідом як журналіст і публіцист, не мав наукових кваліфікацій. Але Липинському залежало на тому, щоб Назарука влаштувати в Берліні й так забезпечити його участь у проводі гетьманського руху: “Моєю давньою мрією, з якою, я певний, всеціло погодиться Пан Гетьман, було б притягнути Вас до нашого Центру”[175]. Назарук ентузіястично відгукнувся на пропозицію Липинського: “Я дуже хотів би: 1) видістатися з сего пекла злости і гнилі старої еміґрації [в Америці], 2) працювати близько нашого п. Гетьмана”[176].
172
Вячеслав Липинський. “Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію українського монархізму” (Відень, 1926), стор. 441.
173
Натяк на це знаходимо в листі О. Назарука, ч. 64 (20 грудня 1924), стор. 247. “Вступити в члени Вашого Крута я хотів би - як це зробити?” Ми не знаємо точної дати, коли саме було оформлене членство Назарука в УСХД.