11. Тим часом представники, щойно розвиднилося, ще не знаючи нічого про виряджання війська, з'явилися до ефорів, звичайно маючи на Думці повернутися додому, і так сказали їм: «Ви, лакедемонці, залишаєтеся тут у вашому місті, щоб святкувати Гіакінтії і розважатися(1), а ваших союзників ви покинули напризволяще. Отже афіняни, яким ви завдали лиха, не маючи союзників, змушені замиритися з Персом, у той чи інший спосіб. А коли ми замиримося і тоді, звичайно, станемо його союзниками, ми підемо в похід, до якої б країни він нас не повів. І тоді ви зрозумієте, який із цього буде для вас наслідок». Так сказали афінські представники, але ефори, заприсягавшися, запевнили їх, що спартанське військо, як вони гадають, цієї хвилини вже перебуває в Орестії(2) і виступає проти іноземців, бо іноземцями вони називають варварів. Представники, які про це ще нічого не знали, запитали їх, що означають ці їхні слова, і з їхньої відповіді довідалися про всю правду, і залишившися зовсім приголомшеними, одразу вирушили слідом за ними. Разом із ними те саме зробили і п'ять тисяч лакедемонських періеків.
12. Отже, вони пошвидкували на Істм, а аргосці, як довідалися, що військо на чолі з Павсанієм вирушило з Спарти в похід, послали до Аттіки вісника(1), найкращого з скороходів, якого могли знайти, бо перед тим вони пообіцяли Мардонієві, що вони перешкодять Спартанцеві піти в похід. Той прибув в Афіни і сказав Мардонієві: «Мардонію! Мене послали аргосці, щоб я повідомив тебе, що з Спарти виступили війська і що аргосці не можуть зупинити їхній похід. Майте це на увазі та застосуйте належні заходи».
13. Так він сказав йому і повернувся назад, а Мардоній, щойно почув про це, вже втратив усяку охоту залишатися в Аттіці. Він хотів довідатися про наміри афінян, що вони збираються робити і, поки не прийшла відомість, він перебував там і не нищив нічого(1), не грабував околиць Афін, бо все ще сподівався, що афіняни замиряться з ним. Проте, коли йому не вдалося їх умовити і він довідався про стан речей, ще до того, як військо Павсанія перейшло через Істм, він почав відступати, спершу остаточно спаливши Афіни і зруйнувавши, і зрівнявши з землею все, що там ще залишилося від мурів, будинків і святилищ. Причиною його відступу було те, що Аттіка не була країною, де можна було б використати кінноту і,'крім того, якби його було переможено в битві, там не було іншого шляху для відступу, крім вузького проходу, де навіть нечисленна купка людей могла б його затримати. Отже, він вирішив знову повернутися до Фів і там дати бій біля дружнього міста і в місцевості, придатній для дій кінноти.
14. Так Мардоній почав відступати, але коли він був уже на шляху, йому прийшла звістка, що до Мегарів прибув передовий загін із тисячі лакедемонців. Дізнавшися про це, він почав міркувати, що йому робити, бо він хотів, якщо буде можливе, спершу напасти на них. Отже, він змінив напрям свого шляху і попрямував із своїм військом до Мегарів . А ця країна була на заході крайнею місцевістю Європи, до якої дійшло перське військо.
15. Після цього до Мардонія прийшла відомість, що елліни зосередилися на Істмі. Тоді він повернувся назад, щоб пройти через Декелею, бо беотархи(1) покликали своїх сусідів асопійців і вони показали йому шлях до Сфендалеї(2) і звідти до Танагри. Переночувавши в Танагрі, наступного дня він попрямував до Скола і так опинився в області Фів. Там він почав вирубати дерева фіванської землі, хоч фіванці встали на бік мідійців, і це не через ворожнечу до них, бо в цьому для нього була потреба: він хотів спорудити укріплений табір і, коли б бій закінчився не так, як він хотів, то він знайшов би притулок у тому таборі. Цей табір починався від Ерітрів, простягався до Гісіїв (3) і досягав аж до Платейської рівнини вздовж річки Асопу. Проте мур, звичайно, не було споруджено на всій цій смузі, але він був у формі огорожі завдовжки приблизно десять стадій на кожному боці. Поки варвари займалися цим спорудженням, один фіванець, Аттагін син Фрінона, проводив значні приготування і запросив до себе в гості і самого Мардонія, і п'ятдесят персів, найзнатніших осіб, і вони прийняли запрошення, і прийшли до нього. Бенкет для них було влаштовано у Фівах.
16. Усе інше, про що йтиметься, я чув від одного орхоменця, Тер-сандра(1), одного з видатних громадян Орхомена. Терсандр розповів мені, що на цей бенкет його запросив сам Аттагін, і ще запросив також п'ятдесят фіванців і розмістив їх так, щоб на кожній лаві сиділи не окремо, а разом: один фіванець і один перс. Коли гості закінчили їсти, вони почали змагатися, хто більше вип'є, перс, що сидів поряд із орхоменцем і розмовляв по-еллінському, запитав його, звідкіля той, і він відповів, що з Орхомена. Тоді перс сказав йому: «Оскільки ми співтрапезники і разом випивали, я хочу висловити тобі мою думку, щоб ти пам'ятав мої слова і знав це наперед, і міг прийняти для себе корисне рішення. Ти бачиш тут персів, які розважаються, і військо, котре ми залишили, щоб воно супроводжувало табір біля ріки? Не промине і багато часу і з усіх них мало хто залишиться живим» (2). Так сказав йому перс і одразу сльози йому потекли з очей. Терсандр, здивований цими словами, спитав перса, чи не треба сказати про це Мардонієві та персам, що сидять із ним? На це перс відповів йому: «Чужинцю! Що пошле бог, те і мусить статися, і людина не може цьому запобігти, бо коли навіть людина каже правду, –ніхто не хоче її слухати. Те, що я тобі сказав, це знає більшість персів, але ми, як скуті, ідемо за нашею долею. І нема більшого горя на цьому світі, як коли хтось багато чого розуміє, але нічого не може зробити». Це я почув від орхоменця Терсандра і ще те, що він одразу переказав іншим перед тим, як відбулася битва при Платеях.
17. На той час, коли Мардоній отаборився "у Фівах, елліни, які мешкали в тих краях і вже перейшли на бік мідійців, дали Мардонієві військо і вдерлися разом із ним в Афіни, а фокейці не взяли участі в його вторгненні, хоч і вони стали прихильниками мідійців, але не з доброї волі, а з необхідності. За декілька днів після прибуття Мардонія до Фів прийшли туди тисяча їхніх гоплітів на чолі з Гармокідом, одним із найславніших громадян. Коли фокейці прибули до Фів, Мардоній послав кількох вершників і попередив фокейців, щоб вони розташували свій табір окремо на рівнині. Ледве це відбулося, як прибула вся кіннота. Тоді з кінця в кінець еллінського війська, яке супроводило мідійців, поширилася чутка, що кіннота знищить фокейців, закидавши їх дротиками, і ця чутка поширилася також серед самих фокейців. Тоді їхній стратег, Гармокід, звернувся до них, щоб їх підбадьорити, з такою промовою: «Шановні фокейці! Ви добре розумієте, що ці люди хочуть, щоб ми побачили смерть на власні очі. Я гадаю, що на нас наклепали фессалій-Ці. Тепер кожен із вас усіх мусить показати себе відважною людиною. Адже буде краще, якщо ми, обороняючись, виявимо себе достойними, ніж дозволимо, щоб нас ганебно повбивали. Дамо їм зрозуміти, що вони варвари, і що елліни ті, яким вони хотіли вирити яму». Такою промовою він підбадьорив їх.
18. А вершники, оточивши їх ніби для того, щоб їх знищити і вже піднесли свої дротики, готові кинути їх. Проте фокейці вишикувались колом, якомога щільніше, зімкнувши свої лави. Тоді вершники змінили свою позицію і відступили. Я не можу сказати з усією певністю, чи причвалили вершники, щоб повбивати фокейців, бо цього хотіли фесса-лійці і, побачивши їх готовими оборонятися, побоялися, що й вони зазнають утрат і тому відступили нарешті згідно з наказом Мардонія, чи Мардоній хотів випробовувати, як вони поводитимуться. Коли повернулися вершники, Мардоній послав вісника, щоб той сказав: «Будьте спокійні, фокейці, бо ви вже довели, що ви люди хоробрі, а не такі, як про вас мені казали. І тепер ідіть добровільно на війну, бо і я, і Цар, ми вміємо нагороджувати і з лихвою за добро, яке нам зробили». Так сталося з фокейцями.