13. Дарієві здалося дуже дивним те, про що його повідомили його наглядачі і те, що сам він бачив, і він наказав привести до себе цю жінку. Щойно її привели, як з'явилися і її брати, які зблизька стежили за тим, що відбувалося. Дарій спитав її, звідки вона, а юнаки відповіли, що вона їхня сестра, а вони пайонійці. Дарій знову спитав, що це за люди пайонійці і в якому краю землі вони мешкають, і чого вони хочуть, прибувши в Сарди. Вони пояснили йому, що прийшли, щоб передатися йому і що Пайонія та її міста недалеко від ріки Стрімону, а Стрімон недалеко від Геллеспонту і що пайонійці це тевкри(1), які переселилися з Трої. Про все це вони розповіли йому докладно, а він запитав їх, чи всі жінки в їхній країні такі працьовиті. І на його запитання вони, не вагаючись, відповіли, що звичайно всі вони такі і щоб показати йому це, вони оце підстроїли.
14. Тоді Дарій написав листа Мегабазові, якого він призначив стратегом у Фракії, і наказав йому вивести пайонійців із їхніх домівок і привести до нього і їх самих, і їхніх дітей та їхніх жінок. І тоді негайно вирушив у путь вершник, щоб переказати доручення в Геллеспонт, перетяв протоку і передав листа Мегабазові. Той його прочитав, узяв собі проводарів із Фракії і вирушив у похід на пайонійців.
15. Коли пайонійці довідалися, що перси йдуть у похід на них, вони зібрали всі свої сили і попрямували до моря, гадаючи, що перси з того боку нападуть на них. Отже, пайонійці були готові відбити напад Мега-базового війська, але перси довідалися, що пайонійці зосередили свої сили і чекали нападу з боку моря на їхню країну, і через це взяли проводарів і пішли суходільним шляхом і так, що їх не помітили пайонійці. Вони напали на їхні міста, де не було чоловіків, і через те, що там не було захисників, легко, напавши на них, заволоділи ними. А пайонійці, дізнавшися, що їхні міста здобуто, одразу розбіглися, кожен пішов до себе і почали піддаватися персам. Отже, так усі племена пайонійців, сіріопайонів і пайоплів, і тих, що живуть до озера Прасіади, виселили з їхніх домівок і переселили в Азію.
16. Проте ті, що були коло гори Пангайон і коло Доберів, і Агріанів, і Одомантів, і навколо того озера Прасіади, зовсім не підкорилися Мегабазові. Проте він спробував поневолити і тих, які живуть на озері. Ось як вони живуть: на середині озера поставлено помости, прикріплені до високих паль, а з боку суходолу вони мають вузький прохід через місток. Палі, що підтримують помости за давніх часів, я гадаю, їх ставили спільно всі громадяни, але пізніше вони завели собі звичай і тепер ставлять у такий спосіб: вони приносять їх із однієї гори, яка називається Орбел, причому господар для кожної своєї жінки, що він бере собі, встромлює три палі, а кожен із них має багато жінок. А їхні житла ось які: в кожного з них є хатина на помості, де він живе, а в помості в нього ще є дверцята, що відчиняються під помостом в озеро. Малих дітлахів вони прив'язують мотузком за ногу, побоюючися, щоб не впали у воду. Своїм коням і в'ючним тваринам замість сіна вони дають рибу. А там стільки риби, що досить у дверцята спустити порожній . кошик на мотузці і трохи подержати його у воді, і потім витягти його, як він наповнюється рибою. Та риба в них двох гатунків і їх називають папроками та тилонами.
17. Отже, пайонійців, яких він підкорив, він переселив до Азії, а сам Мегабаз, підкоривши пайонійців, послав вісників до Македонії, семеро персів із тих, що після нього були найвидатнішими у війську. Він послав їх до Амінта зажадати від нього землі та води для царя Дарія. Від озера Прасіади до Македонії є дуже короткий шлях(1). Отже, спершу за озером є копальня, з якої згодом, після згаданої події Александр одержував щодня цілий талант срібла, а за копальнею, пройшовши гору, що називається Дісорон, уже розташована Македонія.
18. Перси, послані до Амінта, скоро прибули, прийшли до нього і зажадали землі та води для царя Дарія. Він дав їм і те й інше і запросив їх усіх до себе в гості, і, приготувавши розкішну вечерю, прийняв їх дуже люб'язно. Проте, коли вони попоїли, вони почали змагатися, хто вип'є найбільше, і тоді сказали перси: «Слухай, Македонцю, ми перси маємо звичай, коли влаштовуємо якусь пишну вечерю, тоді саджаємо поряд із нами наших наложниць і наших законних жінок. А ти, хоч виявив таку гостинність і так щедро почастував нас, і дав землю та воду цареві Дарію, пристосуйся до нашого звичаю». На це відповів їм Амінт: «О перси, треба вам сказати, що в нас нема такого звичаю, в нас чоловіки їдять окремо від жінок, але оскільки ви, наші владарі, бажаєте цього, так воно і буде для вас». Отак відповів їм Амінт і покликав, щоб прийшли жінки, і коли вони прибули на запрошення, то сіли в ряд навпроти персів. Коли перси побачили гарних жінок, то почали казати Амінтові, що він зробив негаразд: бо було б краще, аби зовсім не приходили жінки, ніж тепер, коли вони прийшли і сидять там навпроти них, а не поряд із ними і лише своїм виглядом колють їм очі. Що ж було робити Амінтові. Він дав наказ жінкам сісти поряд із персами. Але коли жінки зробили так за його наказом, одразу перси, що випили досить зайвого, почали хапати жінок за груді, а хтось намагався і цілуватися з ними.
19. Побачивши це, Амінт розгубився, бо дуже боявся персів і намагався зберігати холоднокров'я. Проте його син Александр, який був там присутній і бачив усе це, будучи молодим і не маючи життєвого досвіду, не міг стриматися і в обуренні сказав Амінтові: «Батьку! Що ти сидиш тут, чи варто це в твоєму віці? Піди відпочинь, не залишайся на бенкеті, а я зостанусь тут і дам гостям усе, що їм потрібне». З цих слів Амінт зрозумів, що Александр задумав зробити щось лихого і сказав йому: «Сине мій, із твоїх слів я зрозумів, що ти запалав і гнів тебе пече, і через це хочеш мене прогнати, і зробити хтозна-що. А я прошу тебе: не роби нічого, такого і не вражай оцих людей, і не загуби нас, але зноси терпляче все, що бачиш, а щодо мене, то я послухаюся тебе і віддалюся».
20. Ледве звернувся до нього з цим проханням Амінт, як Александр сказав персам: «Ці жінки, чужинці, цілком у вашому розпорядженні, якщо хочете, можете злягатися, звичайно, з тими, що вам подобаються. Про це ви самі нам скажете. Проте тепер, оскільки наближується вже час лягати спати, і я бачу, що ви вже досить випили всього та попоїли, якщо буде ваша ласка, відпустіть звідси жінок, щоб вони скупалися, а коли вони скупаються, ви візьмете їх знову до себе». Так він сказав і оскільки з ним погодилися й перси, він відвів жінок до жіночої половини, а сам Александр одяг у жіночі вбрання кілька безбородих юнаків, стількох, скільки було жінок, дав їм кинджали і привів їх до спочивальні, сказавши персам: «Тепер, о перси, здається, що нічого вам не бракує з пригощання, яке ми вам зробили, бо все, що в нас було, ми віддали у ваше розпорядження, все, що ми могли вам запропонувати, бо, навіть, і це найбільше за все, ми віддали вам наших матерів та наших сестер, аби ви переконалися в тому, що ми ставимося до вас із усією шанобою, на яку ви, звичайно, заслуговуєте, і ще для того, аби ви переказали Цареві, який вас послав, що еллін, владар Македонії, приязно прийняв вас, щодо частування і щодо ліжка». Так сказав Александр і посадив біля кожного перса македонського юнака, ніби то була жінка, а вони ледве перси спробували їх обняти, позаколювали їх.
21. Отож і вони загинули лютою смертю самі та їхній почет, бо вони прибули і з возами, і з слугами, і з усякими манатками. Отже, все це зникло разом із ними. Але згодом за деякий час перси почали наполегливо розшукувати цих людей і Александр своєї кмітливістю зумів припинити їхні розшуки, давши їм багато грошей, а також і свою сестру, на ім'я Гігайя. Все це Александр дав одному персові Бубару(1), стратегові тих, котрі розшукували людей, що загинули, і так він затер цю справу. І так смерть цих персів не була викрита і остаточно замовчана (2).
22. Те, що нащадки Пердікки елліни, як самі вони твердять, я і сам знаю, і так воно і є, і я це доведу в наступних розділах, що вони елліни. Між іншим це довели і улаштовувачі еллінських олімпійських змагань(1). Отже, коли Александр захотів узяти участь у них як атлет і саме для цього прибув до Олімпії, його суперники, еллінські бігуни, хотіли не допустити його, посилаючись на те, що змагання не для зма-гальників варварів, а лише для еллінів. Проте, коли Александр довів, що він аргосець (2), тоді було вирішено, що він справді еллін і в змаганні бігунів він прийшов разом із першим із них (3). Так воно сталося.