Для імені цього бога, якого Геродот ототожнював з Аполлоном, лінгвістам вдалось пояснити лише другу частину імені -συρος від звичного епітету авестійських богів — sura (могутній) або від давньоіндійського сura (герой). Гойтосира традиційно асоціюють із іранським Митрою (богом суспільного порядку), він суворо карав людей, які дали неправдиву клятву (Яшт, Х, 18–20). Водночас через функції Аполлона і Митри, виводиться сонячна природа Гойтосира та його асоціювання із міфічними полюваннями. Тому С. С. Бессонова вважає, що саме цього бога показано на пластині з кургану біля с. Гюнівка.
Оскільки Геродот не називає скіфського імені бога, якого він ототожнює з Гераклом, на сьогодні існує велика наукова дискусія з цього приводу. Одна частина дослідників на основі подібності образів Геракала та Таргітая (синів Зевса та прародителів скіфів) вважає друге ім’я скіфським відповідником грецького імені бога. Інша — вважає, що скіфський Геракл не пов’язаний із Таргітаєм. Як аргументи вони використовують такі розбіжності: у першій генеалогічній легенді Таргітай — син дочки Борисфена, а у другій — Геракл чоловік змієдіви, а не її син.
За відсутністю згадок реального імені цього бога, дослідниками часто вживається інше ім’я — скіфський Арес (Арей). Геродот згадує, що лише йому скіфи споруджують святилища: «…В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роблять ось як: накладають в’язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої стримчасті, а на четверту можна зійти. Щороку вони накладають на цю споруду сто п’ятдесят возів хмизу, бо через непогоду вона постійно осідає. В таку купу хмизу кожен народ встромляє старий залізний меч, який є символом Арея» (Herod, IV, 62).
Геродот порівнює його з Посейдоном і говорить, що його шанують лише царські скіфи. Божество могло бути богом-покровителем лише царського племені, проте, ані ім’я, ані ототожнення з грецьким богом, не дає твердих підстав для розуміння його функцій. Не виключно, що Тагімасад був сонячним кінним божеством і його могли зображувати, або у вигляді морського коня, або ж вершника.
Про жертвоприношення богам маємо і писемні згадки, і археологічні дані. Такі ритуально вбиті тварини не є рідкістю на зольниках (сакральних скупченнях золи) Більського городища. Часто тварин спеціально вбивали для покладання у поховання знатного скіфа[27]. Геродот пише: «Жертвоприношення всі вони роблять однаково під час усіх свят у такий спосіб. Жертовна тварина стоїть із двома зв’язаними передніми ногами, а жрець стоїть позаду від тварини, тягне за кінець мотузки, перекидаючи тварину, коли та падає. Він звертається до божества, якому приносить жертву, а потім обкручує навколо шиї тварини зашморг, устромляє в нього ціпок, крутить у всі боки і так задушує, не запалюючи вогню, не посипаючи борошном і не роблячи зливань. І коли він уже задушить тварину і обдере шкуру, починає куховарити. …Коли звариться м’ясо, тоді той, що приносить жертву, як присвяту богові, кидає перед собою якусь частину м’яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин і переважно коней» (Herod, IV, 60–61).
«…Ареєві вони приносять жертви в інший спосіб… Цьому мечу [встановленому у купу хмизу] вони щороку приносять у жертву овець та коней, крім тих жертв, що вони їх приносять іншим богам. А йому вони приносять ще таку жертву. Із кожної сотні ворогів, узятих у полон живими, вони вибирають одного і приносять його в жертву, але не так, як овець. Спершу вони ллють вино на голови, а потім ріжуть людей над посудиною і відносять кров на вершину тієї купи хмизу і обливають кров’ю меч. Туди наверх вони відносять кров, а внизу, біля священної споруди, роблять таке. В усіх зарізаних людей вони відрубують разом із плечем правицю і кидають відрубане в повітря і, закінчивши всі обряди, відходять. А рука, куди впаде, там і лежить, а окремо від неї труп зарізаної людини» (Herod, IV, 62).
Отже, наші знання про релігію скіфів, з одного боку, є досить ґрунтовними завдяки Геродоту, але з іншого боку, часто важко відокремити реальність від домислів та неправильного розуміння чужих звичаїв. У такому випадку на допомогу приходять дані археології. Вони дають змогу розкрити глибокий символізм, що містився на зображеннях церемоніальних речей, а отже, і певним чином відтворити окремі скіфські ритуали.