Від такої думки мене аж холодом проймає. Не знаю, як вас.
Далі говорилося про глибокі колодязі. Люди копають, копають і все глибше й глибше закопуються в ті колодязі. Вони, розумієте, не хотять цього робити, і ніхто їх не змушує, а тим часом роблять. Колодязі все глибшають і глибшають, голоси чути далі й далі… і десь вони затихають… Світло й тепло життьове йде геть, геть од людей, бо в якомусь засліпленні вони не хотять одне одного зрозуміти,
Дивними видалися оті вірші Вілсонові, коли я їх прочитав. Ось вам один із них. Тут не говориться безпосередньо про мури, провалля й глибокі колодязі, але цього вірша видруковано під час процесу, і багатьом, як і мені, він дуже сподобався. Вміщаю його тут, щоб ви уявили собі, який чудернацький був чоловік герой моєї історії. У збірці той вірш має тільки заголовок: № 97.
Міцно тримаю між пальців цигарку з тонкого паперу — ознака того, який я спокійний тепер. Не завжди так буває. Коли я неспокійний, я кволий; а коли спокійний, як тепер, то я дужий і міцний.
Нещодавно йшов я вулицею нашого міста, дверима увійшов сюди й ось лежу на ліжку, у вікно виглядаючи. Зненацька прийшла мені свідомість, що міг-би в руки взяти один з тих високих будинків так салю легко, як ось тримаю цю цигарку. Міг-би вихорем усе закрутити. Міг-би крізь дах одного з хмарочосів тисячу людей видмухати в небо, в невідоме. Міг-би знищити будинок по будинкові, як нищу одну по одній оці цигарки. Міг-би задимлені недокурки міст через плече викинути у вікно.
Не часто я в такому стані, — такий спокійний і певний себе. Коли опановує мене це почуття, така прямота і простота в мені прокидаються, що я сам себе починаю любити. І тоді сам до себе кажу слова ніжні і владні.
Лежу тут під вікном і міг-би попросити жінку якусь, щоб прийшла і лягла поруч, або й чоловіка якогось.
Міг-би взяти низку домів, що на вулиці стоять, перекинути їх, витрусити з них людей, і всіх їх здавити й здушити в одну істоту, яку кохав-би.
Чи бачите оцю руку? Уявіть, що тримаю в ній ножа, яким міг-би перетяти всю ту фальш, яка у вас є. Уявіть, що ножем тим розтяв-би я навпіл усі хмарочоси, де сплять тисячі людей.
О, це дійсно була-б велична картина, якби пальцями цієї руки схопив я ножа і розтяв та розтрощив оті огидні шкаралущі, де замкнуто мільйони живих істот.
Бачите, тут є ідея якась. Жорстока сила, що заразом може бути ніжною. Я наведу ще одного вірша, де більше лагідности. У збірці він має заголовок: № 83.
Я — дерево, що росте біля муру. Все вище й вище росту я. Тіло моє вкрите рубцями. Моє тіло старе, але я росту вгору, плазую до верхнього краю муру.
Моє бажання — квіти й овочі кинути за той мур.
Спраглі вуста комусь мені хочеться звогчити.
Хочу квіти кинути на голови дітям, по той бік муру. Дощем квітчастим хочу пестити тіла людей, що живуть по той бік муру.
Віти мої тягнуться вгору, і нові соки вбираю я з темного грунту під муром.
Овочі тої не будуть овочем, поки не спадуть вони з рук моїх на долоні тим, шо живуть по той бік муру.
А тепер про життя, яким жили чоловік і жінка у великім покою нагорі, в тому старому дерев'яному будинку. Випадково пощастило мені про дещо дізнатися. Коли вони оселилися в тому домі, — це було минулої весни, — театр довгий час був закритий.
Дуже вони тоді бідували, і жінка, щоб ощадити трохи грошей, —
мабуть на те, щоб комірне сплатити, — найняла дві маленькі кімнати їхнього помешкання.
Багато різних людей жило в тих темних, маленьких клітках; не знаю, як вони там улаштувались, бо меблів не було ніяких. У Чикаго досі ще є ночліжки, так звані «флопи», де за п'ять або десять центів можна переночувати на підлозі; відвідують їх більше, ніж це можуть собі уявити «пристойні» люди.
Отже зустрівся я з одною маленькою жінкою, — була вона немолода й горбата, але було-б жорстоко не думати про неї, як. про дівчину, — прожила вона кілька тижнів в одній з тих кімнаток; була за прасувачку в невеличкій сусідній пральні, і хтось подарував їй старе складне ліжко. То була сантиментальне створіння з тим скривдженим виразом у очах, що властивий калікам. Здається мені, що вона почувала романтичну приязнь до того Вілсона. Хоч як там, а мені вона багато чого порозказувала.