Він, здається, хотів у поему втілити свою і жінчину душу. Ви пригадуєте, як в одному з наведених віршів він казав, що хоче всю людність міста згустити, здавити в одну істоту, щоб потім її кохати.
Можна сказати, що він був сильна людина, потворно сильна… Читаючи, ви побачите, як він і мене собі скорив та примусив своїй меті прислужитись.
Захопивши ту жінку, він міцно держав її у своїй владі. Вона йому потрібна була вся, і він заволодів нею, як, може, инші чоловіки бажали-б заволодіти своїми жінками, але не зважуються. Може, й вона пожадлива була, і він кохав її завжди, днями й ночами, коли вони були вкупі, і коли вона була відсутня.
Я сам цього не розумію і хочу переказати там зовсім не те, що відчуваю у собі або в словах, що доходили до мене з уст горбатої дівчини, яка, коли пригадуєте, стояла на підлозі навколюшках, зазираючи в уключину.
Горбата теж підпала впливу Вілсоновому. Вона теж у нього закохалася — тут і сумніву не може бути. Кімнатка, її була брудна й темна. На підлозі лежав, певне, грубий шар пороху.
Вона мені сказала, — якщо не словами, то думкою, яка мені передалася, — що Вілсон працював у кімнаті, або ходив по ній, а жінка сиділа у кріслі, і що в очах її та на обличчі був якийсь дивний вираз.
Він казав їй про своє кохання, але так абстрактно, ніби це стосувалося до всього світу. Жінка була втілення плоти, а він — духу. Якщо це не має сенсу для вас, то воно мало сенс для горбатої дівчини, яка, бувши неосвічена, не претендувала на особливим хист розуміння. Наівколюшках, слухаючи і підглядаючи, вона кінець-кінцем відчула, що чоловік, з яким вона ніколи в жодних стосунках не була, одночасно і їй освідчується.
Відчувши це, вона переродилась. Знайшла в цьому глибоке задоволення, упевнилась, що життя варте того, щоб жити.
Траплялися в тій кімнаті й дрібні події, які слід відзначити. Якось у червні одного задушливого, дощового дня горбата дівчина підглядала за подружжям.
Жінка, поправши білизну, почепила мотузка й розвісила її у хаті, бо в такий день вона надворі не висохла-б.
Коли всю білизну порозвішувано, Вілсон увійшов, мокрий, з-під дощу, і, сівши до столу, почав щось писати.
Кілька хвилин пописавши, підвівся й пройшов по кімнаті; головою зачепив він за якусь штуку мокрої білизни.
Отож, далі походжаючи по кімнаті й з жінкою розмовляючи, почав він оту білизну здіймати й складати собі на руку, а тоді, на сходи вийшовши, він усю її скинув униз, на брудне подвір'я. Тим часом, як він це робив, жінка сиділа нерухомо й слова не мовивши, поки він знов не підійшов до стола. Тоді вона зійшла сходами, позбирала білизну і знов її перепрала. Коли вона, це зробивши, знов почала її розвішувати, тоді лише він ніби усвідомив свій вчинок.
Коли вона вдруге взялася прати, він знов був вийшов на гулянку. Почувши кроки його на сходах, горбата метнулась до своєї замкової включим. Вона просто дивилася йому в лице, коли він увійшов до хати. «З хвилину він стояв, як безпорадне, збентежене дитя, — оповідала вона, — а тоді, хоч нічого не сказав, сльози йому ринули по щоках». Жінка, що саме розвішувала білизну, обернулась і побачила йото. На руці у неї повно було тої білизни, але вона, впустивши її на підлогу, кинулася до нього. Навколюшки ставши, руками його обвила і благальна подивилася йому в вічі.
— Не хвилюй себе, не хвилюй! Я все знаю. Будь ласка, не хвилюй, — ось усе, що вона сказала.
А тепер перейду до жінчиної смерти. Сталося це в-осени того самого року. Там, де вона служила, в театрі, був отой самий напівбожевільний статист, що її застрелив.
Він закохався, написав їй кілька безглуздих листів, про які вона чоловікові нічого не сказала. Листи були не дуже приємні і декотрі з них найнеприемніші; він з якоїсь чудернацької примхи підписувавсь іменням Вілсоновим. Двоє з них знайдено коло трупа, і вони свідчили під час процесу проти Вілсона.
Отож жінка працювала в театрі, проминуло літо, і одного осіннього вечора, коли мала бути генеральна репетиція, вона, пішовши, взяла й Вілсона з собою. То був звичайний осінній день, які часто бувають у Чікаго — холодний, мокрий з густим туманом понад містом.
Репетиція не відбулася; захворіла прем'єрка або щось инше стало на заваді. Годині зо дві посидівши в холодному, порожньому театрі, вони подалися додому.
По дорозі зайшли до маленького ресторану попоїсти. Вілсон, як звичайно, був у відсутньому, мовчазному настрої. Думав певне, як у віршах висловити те, що намагався я вам переказати. Ішов він, не бачивши жінки поруч себе, ні людей, що вулицею сновигали туди й сюди. А вона…