Час від часу він підбадьорливо кивав японцям за сусіднім столом. Пасажири з дальшого кінця їдальні, як мимоволі помітив він, раз у раз поглядають на нього, немов перевіряючи, чи він і далі на місці. Він став зв’язковим, а може, навіть очільником. Лекція про Кносс у тих обставинах була, сказати б, блискучою, він повівся значно більш мужньо, ніж від себе очікував. Усамітнення зараз його засмучувало й наводило на роздуми. Перший вибух емоцій — якесь піднесення — минав, на зміну йому приходила апатія й недобрі передчуття. Може, варто піти й сісти з Трісією та британцями. Але тоді вони можуть відібрати в нього громадянство. Оце сортування пасажирів: чи справді йдеться до того страшного, що спало йому на думку?
Надвечір вони почули гудіння літака: він ішов доволі низько. Американці тихо, але радісно загомоніли, але літак полетів геть. О шостій один зі стюардів-греків приніс велику тацю бутербродів; Франклін звернув увагу на те, як страх впливає на апетит. О сьомій він пішов до туалету і почув за спиною шепіт когось із американців: «Так тримати!» Повернувшись за столик, Франклін намагався випромінювати тверезу впевненість. Річ була в тому, що ситуація чимдалі здавалася зовсім не веселою. Останніми роками уряди західних країн здіймали галас навколо боротьби з тероризмом, вели мову про те, що, мовляв, треба гордо протистояти загрозі; тільки загроза, як видавалося, не розуміла, що їй гордо протистоять, і робила загалом те саме, що й раніше. Ті, хто опинявся в епіцентрі зіткнення, гинули, а уряди й тероризм не страждали.
О дев’ятій Франкліна знову викликали до казначейської. Пасажирів потрібно вести на місця для ночівлі: американці ночуватимуть у залі, де відбувалися лекції, британці — у танцювальній залі і т. д. Ці окремі зони на ніч будуть замкнені. Це необхідно, адже прибульці також мають добре поспати. Паспорти потрібно весь час тримати при собі для перевірки.
— А містер Телбот?
— Він побуде почесним американцем, доки знайде свій паспорт.
— А моя дружина?
— Міс Мейтленд. Що вас цікавить?
— Може вона ночувати зі мною?
— А, ваша британська дружина!
— Вона вже ірландка. Вступивши в шлюб з громадянином Ірландії, людина отримує громадянство. Такий закон.
— Закон, містере Г’юз! Люди весь час нам щось розказують про закон. Іноді мене просто дивує, що, на їхню думку, законно, а що ні.
Він подивився на мапу Середземного моря на стіні за спиною Франкліна.
— Законно, наприклад, бомбардувати табір біженців? Я часто намагався знайти такий закон, який це дозволяє… Але це довга дискусія, а іноді мені видається, що дискусія така сама безглузда, як і той закон, — він знизав плечима, мовляв, що тут сказати. — Ну а що стосується міс Мейтленд, то будемо сподіватися, що її громадянство не стане, скажімо так, суттєвим.
Франклін постарався приховати дрож. Бувають випадки, коли евфемізм жахає більше, ніж пряма погроза.
— Чи могли б ви сказати мені, за яких обставин воно може стати… суттєвим?
— Вони дурні, розумієте. І дурні вони тому, що вважають дурними нас. Брешуть просто в очі. Кажуть, що не можуть нічого вдіяти. Кажуть, що не можна швидко все організувати. Можна, звичайно. Існує, приміром, телефон. Вони вважають, що чогось навчилися з попередніх аналогічних випадків, і якщо гадають, ніби ми не навчилися, то їм бракує глузду. Ми знаємо їхню тактику, їхні брехні й відкладання на потім, усе це буцімто налагодження стосунків з борцями за свободу. Ми все це добре знаємо. А ще знаємо, які обмеження дій існують. Тож ваші уряди змушують нас робити те, що ми, на їхню думку, зробимо. Якби вони одразу розпочали переговори, то проблеми б не було. А вони починають лише тоді, коли вже запізно. На свій ризик.
— Ні, — сказав Франклін. — Ризикуємо ми.
— Ну, вам, містере Г’юз, на мою думку, не варто так рано хвилюватися.
— Що значить рано?
— Та й узагалі, вам, мабуть, хвилюватися не варто.
— Але що означає «рано»?
Лідер трохи помовчав, потім печально розвів руками.
— Може, завтра… Розклад, ви розумієте, чіткий. Ми їм від самого початку казали…
Якась частина душі Франкліна Г’юза вже й не зовсім вірила, що веде цю розмову. Інша хотіла сказати, що завжди була на боці тих, хто зараз узяв його в полон (хай там хто вони такі), — і, між іншим, оці гельські слова на його паспорті вказують на те, що він член ІРА, тож, Бога ради, чи не можна йому, Франкліну, просто піти до своєї каюти й ні про що не думати… Натомість він спитав: