— Але вони не воюють! — Франкліна обурили і слова араба, і тон. — Вони мирні жителі. У відпустці. Вони не воюють.
— Вони вже не прості мирні жителі, — відказав араб. — Ваші уряди вдають, ніби це так, але це неправда. Ваша ядерна зброя — її застосовують лише проти армії? Сіоністи принаймні це розуміють. Усі їхні люди воюють. Убити громадянина-сіоніста — це те саме, що й убити солдата.
— Але ж, Господи, на кораблі немає сіоністів! Там просто нещасні люди, як той містер Телбот, який загубив паспорт, і його зробили американцем.
— Тим більше треба пояснити ситуацію.
— Розумію, — сказав Франклін і дозволив собі саркастично розсміятися. — Ви збираєте пасажирів і пояснюєте їм, що вони всі насправді солдати-сіоністи і за це ви їх повбиваєте.
— Ні, містере Г’юз, ви неправильно мене зрозуміли. Я нічого пояснювати не буду. Вони мене не слухатимуть. Це ви, містере Г’юз, їм усе поясните!
— Я? — Франклін не нервував. Він почувався навіть рішуче. — Ні, цього не буде. Ви самі можете зробити свою брудну справу.
— Але, містере Г’юз, ви промовець. Я вас хоч трохи, але чув. Ви чудово це вмієте. Ви б могли викласти історичне підґрунтя ситуації. Мій заступник дасть вам усю необхідну інформацію.
— Мені інформація не потрібна. Свої брудні справи робіть самі.
— Містере Г’юз, я не можу одночасно вести переговори на два боки. Зараз пів на десяту. У вас півгодини на роздуми. О десятій ви скажете, що проведете лекцію. У вас буде дві години, якщо треба — три, а також при вас для надання відомостей буде мій заступник.
Франклін хитав головою, але араб не зважав.
— Вам буде потрібно підготувати лекцію на третю годину. Пропоную, щоб вона тривала сорок п’ять хвилин. Я вас, звичайно, послухаю з превеликою цікавістю й увагою, і якщо мені сподобається, як ви виклали суть справи, то ми, у свою чергу, погодимося повірити в ірландське громадянство вашої нової дружини. Ось і все, що я хотів вам сказати; ви перекажете мені свою відповідь о десятій годині.
Повернувшись до каюти, де сиділи шведи з японцями, Франклін згадав науково-популярний телесеріал, який його колись просили вести. Цикл фільмів був про психологію і згорнувся одразу після пілотної серії, за чим майже ніхто не журився. Серед іншого, у фільмі розповідали про те, в якій момент власні інтереси беруть гору над альтруїзмом. Ця фраза звучить майже респектабельно — але дослід викликав у Франкліна огиду. Учені посадили мавпу, яка нещодавно народила дитинча, в окрему клітку. Мати годувала й доглядала маля, багато в чому так само, як дружини вчених поводилися з їхніми дітьми. Тоді експериментатори натиснули важіль — і підлога клітки почала нагріватися, розжарюватися. Спочатку мавпа підстрибувала, верещала, потім ставала то на одну ногу, то на другу, тримаючи маля на руках. Підлога ставала дедалі гарячішою, біль — сильнішим. У певний момент жар став нестерпним, і мавпа-мати опинилися перед вибором, за висловом дослідників, «між власними інтересами й альтруїзмом». Вона мала або страждати від нестерпного болю і, можливо, загинути, захищаючи своє дитя, або покласти мавпеня на підлогу й стати на нього, щоб урятуватись. У кожному разі, рано чи пізно власні інтереси беруть гору над альтруїзмом.
Від цього досліду Франкліну стало гидко, і він був радий, що той серіал так і не пішов далі пілотного випуску, — якщо в ньому показуватимуть таке. Тепер він трохи нагадував собі ту мавпу. Від нього вимагається обирати одну з двох огидних речей: або зберегти свою честь ціною життя подруги, або врятувати її, роз’яснюючи групі людей, чому вони мають бути вбиті і це справедливо. І чи врятує це Тріш? Франклін і за власну безпеку не був певен: може, їх, як ірландців, просто перенесуть у кінець розстрільного списку, а не викреслять із нього. З кого ж почнуть? З американців, із британців? Якщо з американців, то наскільки це відстрочить убивство британців? Чотирнадцять-шістнадцять американців — він цинічно конвертував цю цифру в сім-вісім годин. Якщо почнуть о четвертій, а уряди й далі наполягатимуть на своєму, то опівночі візьмуться за британців. У якому порядку це буде? Починатимуть із чоловіків? Наздогад? За абеткою? Прізвище Тріш — Мейтленд. Точно посередині абетки. Чи побачить вона світанок?
Він уявив, як стоїть на тілі Трісії, захищаючи від жару власні ноги — і його пересмикнуло. Доведеться все ж погоджуватися на лекцію. Отут і пролягає різниця між людиною і мавпою. У кінцевому підсумку, людина на альтруїзм здатна. Тим-то він, Франклін Г’юз, і не мавпа. Звичайно, більш ніж імовірно, що коли він виголосить цю лекцію, люди будуть про нього протилежної думки: що Франклін діє з власних інтересів, рятує власну шкуру брудним підлабузництвом. Але з альтруїзмом так воно і є — його завжди можна зрозуміти хибно. І він потім зможе їм усе пояснити. Якщо буде якесь «потім». І якщо будуть якісь «вони».