Звісно, усе не було так просто. За кілька тижнів почалися скарги на те, що скільки, мовляв, можна їсти лише бегемотину, тож — просто для різноманітності — під ніж ішли деякі інші види. Час від часу винувато кивали в бік нераціонального господарства, але точно вам скажу: наприкінці плавання в трюмі ще лишалося чимало солоної бегемотини.
Та сама історія і з саламандрою. Справжня саламандра, скажу я вам, — то не пересічного виду тварина, яка зараз існує під тією самою назвою; наша саламандра жила у вогні. То була єдина істота у своєму роді, без сумніву; але Хам чи то Сим раз у раз кивали на те, що корабель дерев’яний, а ризик завеликий — так що обох саламандр і печей, у яких вони мешкали, довелося позбутися. Також зникли й карбункули — просто через те, що Хамова дружина почула якусь нісенітницю, ніби в них у черепі є коштовний камінь. Вона завжди полюбляла наряджатися, ця Хамиха. Тож вони спіймали карбункула й відрубали йому голову, розітнули череп — і нічого там не знайшли. «Може, камінь є в черепі самиці?» — припустила жінка Хама. Тож голову розрубали й самиці — і так само нічого не знайшли.
Наступне своє припущення висловлю доволі обережно, але відчуваю, що мені потрібно це сказати. Іноді ми підозрювали, що за вбивствами, які й далі тривали, стоїть певна система. Безумовно, вбивств було більше, аніж необхідно для суто гастрономічної мети, — і набагато більше. Крім того, з деяких знищених видів особливої поживи й не було. Понад те, час від часу чайки розповідали нам, що бачили, як із корми скидали туші, на яких було ще вдосталь м’яса. Ми почали підозрювати, що Ною з його кагалом деякі тварини заважали просто своїм існуванням. Приміром, василіски доволі швидко були викинуті за борт. Ну звичайно, на вигляд вони були не надто симпатичні, але маю обов’язок відзначити: під цією лускою м’яса було в них небагато, та й не були птахи на той час хворі.
Власне, коли ми пригадали цю подію, то почали вловлювати закономірність — і ця закономірність почалася з василіска. Якщо я вам опишу чотириногого півня зі зміїним хвостом, скажу, що вигляд у нього був страхолюдний, ще й він зніс кривобоке яйце, ще й доручив жабі його висиджувати, — ви зрозумієте, що то не було найпривабливіше створіння на Ковчезі. Але ж хіба в нього не ті самі права, що й у решти? За василіском настала черга грифона, за грифоном — сфінкса, за сфінксом — гіпогрифа. А ви, мабуть, гадали, що всі вони — витвори бурхливої фантазії? Аж ніяк. І що, на вашу думку, в них спільного? Усі вони — мішанці, химери. Ми гадаємо, що саме Сим — хоча це міг бути й Ной — мав пунктик щодо чистоти виду. Безглуздий, звичайно; як ми, бува, казали між собою, якщо поглянути на Ноя з жінкою, на їхніх трьох синів із жінками, то одразу можна збагнути, яка генетична мішанина пануватиме серед людей. То чому вони так затялися проти мішаних видів?
Ну а історія з єдинорогом була найпечальнішою. Після неї ми кілька місяців були пригнічені. Як завжди, ходили всілякі огидні чутки: мовляв, Хамова жінка використовувала його ріг із непристойною метою — звичайне посмертне очорнення вдачі істоти, до якого влада зазвичай вдається; але від такого нам ставало ще гірше. Без сумніву, Ной ревнував і заздрив. Ми всі з захопленням дивилися на єдинорога, і «Адмірал» цього не витримав. Ной — який сенс приховувати правду? — був чоловік недобрий, смердючий, віроломний, заздрісний і боягузливий. Навіть моряк із нього був такий собі: коли хвилі були сильні, він ховався у своїй каюті, падав на койку з соснового дерева і вставав лише за тим, щоб поблювати в тазик із соснового дерева: міазми було чути навіть ярусом нижче. Ну а єдиноріг був сильний, чесний, безстрашний, бездоганно чистий і переносив хитавицю, як справжній моряк. Колись у шторм жінка Хама послизнулася біля поруччя й ледь не впала за борт. Але єдиноріг — якому загальна популярність виборола право вільно ходити судном — підбіг і зачепив рогом її довгий плащ, пришпиливши його до палуби. І красно ж йому віддячили за цей хоробрий учинок — Ної зварили з нього рагу на річницю початку Плавання. Даю слово честі — я особисто розмовляв із підсоколиком, який ніс теплий казанок на ковчег Сима.
Можете мені не вірити, звісно, але що пишуть у ваших архівах? Ось, приміром, історія з наготою Ноя — пам’ятаєте таке? Це сталося вже після Висадки. Ной, що й не дивно, став ще більш самовдоволений, адже він врятував людський рід, забезпечив успіх своїй династії, уклав офіційну угоду з Богом — і останні триста п’ятдесят років життя вирішив не напружуватися. Він заснував селище (яке нині у вас зветься Архурі) біля підніжжя гори і цілими днями вигадував собі нові регалії й титули: Святий Лицар Бурі, Повелитель Штормів і таке інше. У вашому священному тексті сказано, що у своєму маєтку він завів виноградник. Ха! Тут навіть зовсім простак може правильно розшифрувати евфемізм: він безперестанку пиячив. Одного вечора, після особливо бурхливого узлиття, він, щойно роздягнувшись, упав як підкошений просто на підлогу спальні — явище не виняткове. Хам і брати саме проходили повз його «шатро» (вони й далі називали свої палаци все тим самим ностальгійним кочівницьким словом) і зайшли поглянути, чи їхній батько-алкоголік не завдав собі якої-небудь шкоди. Хам увійшов у його покій — і… ну, голий шістсотп’ятдесятизчимосьлітній дядько, який у п’яному ступорі валяється на підлозі, — видовище не надто естетичне. Хам учинив пристойно, по-синівськи: сказав братам накрити батька. На знак поваги — хоча вже навіть тоді цей звичай застарівав — Сим і отой, на букву «Я», зайшли до батькової спальні спиною вперед і примудрилися покласти його в ліжко, не поглянувши на ті його репродуктивні органи, які чомусь у вашого виду викликають почуття сорому. Учинок з усіх боків шанобливий і доброчесний, сказали б ви. І як же зреагував Ной, коли прокинувся з лютим похміллям від молодого вина? Прокляв сина, який його знайшов у непритомному стані, і проголосив, що всі діти Хама мають стати слугами родин тих двох братів, які зайшли до його кімнати дупами вперед. І де тут глузд? Ваше пояснення я вгадаю: на рішення чоловіка вплинув алкоголь, і його варто пожаліти, а не засуджувати. Може бути, може бути. Але я вам одне скажу: я бачив його на Ковчезі.