Складна ситуація у сфері кінематографу. Ще десять років тому на державних кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів щороку. Нині порівняно з 1988р. виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося. Поступово із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Попри те фільм «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Ільєнко) 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого у світі Каннського кінофестивалю. Фільми «Фучжоу» Ю. Ільєнка, «Астенічний синдром» К. Муратової та «Голос трави» Н. Мотузка мали значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні. Успіхом вітчизняних кінематографістів став фільм В. Криштофовича «Приятель небіжчика».
Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг»(Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо.
У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв'язки, що сприяє поширенню української культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю. Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами має контакти з 900 громадськими організаціями і понад 300 відомими громадськими діячами із 102 країн світу. Товариство культурних зв'язків із українцями за кордоном «Україна» співпрацює з 50 організаціями зарубіжних українців, країн Європи, США, Канади, Латинської Америки, Австралії. Протягом 1992–1993 pp. понад 100 українських творчих колективів побувало на гастролях за кордоном.
Водночас за останнє десятиліття у культурній сфері не вдалося подолати деструктивні тенденції, найпомітніші серед яких:
— маргіналізація культури;
— скорочення мережі установ культури;
— повільне формування правових засад культури, мистецтва, які відповідали б сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу;
— обмежене фінансування культури;
— комерціалізація культурної сфери, що за відсутності стійких традицій меценатства поставило на межу виживання значну частину творчих колективів, спричинило домінування грошей над естетичними ідеалами;
— прогресуюча культурна деградація населення.
Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить серйозну загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.
19.9. Характерні риси релігійного життя
Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні розпочався своєрідний «релігійний ренесанс», виявами якого стали відродження релігійного життя, виникнення значної кількості релігійних общин, реставрація та відновлення функціонування давніх, спорудження нових храмів, збільшення набору до духовних закладів освіти тощо. Це було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, забезпеченням державою реальних гарантій свободи совісті; загостренням суспільних проблем; частковою втратою старих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновектор-ними пошуками духовної опори в житті; поверненням до споконвічних духовних цінностей.
Численні соціологічні дослідження свідчать про помітне зростання релігійного чинника в суспільному житті, посилення релігійності населення (нині кожен третій громадянин України вважає себе віруючим). Релігійну ситуацію в країні в останні роки XX ст. характеризували зростання кількості релігійних громад, значне розширення спектра конфесій, напрямів. Так, якщо до 1985 р. в республіці існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 конфесій та напрямів, то на початку 1995 р. в Україні діяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямів, на 1 січня 2000 р. функціонувало до 23,5 тис. громад 90 конфесій та напрямів.