Другу серію фільольоґічних доказів становлять особисті імена X в. Головна пайка їх — в умовах з Греками Олега і особливо Ігоря; в сумі маємо тут звиш 70 імен князїв, бояр, купців, дружинників, переданих більш або меньш одностайно в кодексах лїтописи; до того ще прилучають ся кількадесять імен X в., переказаних Повістю або (зрідка) постороняїми джерелами. Більш завзяті норманїсти обясняли їх всї за порядком із скандинавських пнїв, так що Блуд був не чим як сканд. Blótr. Люд сканд, Liótr (Кунік II с, 162), а навіть Володимир виводив ся з сканд. Valdemar.
Безперечно, в результатї знайдеть ся богата зовсїм певно скандинавских, як Якун — Гакон, Бруни — Brúni, Ігельд — Ingjaldr, Руар — Hróar, Турд — Фórdr, Фруди — Fródi і т. и. (пор. вище с. 424). Се річ зовсїм зрозуміла, бо й без того знаємо, що „Варяги“ на Руси грали визначну ролю в X в. Імена в договорах доводять, що особливо в 1-ій половинї X столїтя в старшій княжій дружинї Варягів було дуже велике число. Не так ясна справа з іменами київських князїв. Норманїсти виводять їх з скандинавських пнїв, але сей скандинавізм не зовсїм певний.
Третя серія фільольоґічних доказів се нїби норманські слова в українській і росийській мові, особливо технічні терміни. У давнїйших норманїстів сих слів значила ся спора купа. Такі напр. слова як боярин, паломник, огнищанин, люд, гости, ряд, шляг, лодя уважались норманськими. Великі спустошення зробив в сїм катальоґу ще Срезнєвский в своїх Мыслях объ исторіи русскаго языка, 1849 (передр. 1887), дод. І. Після того сей арґумент зійшов на далекий плян серед иньших доводів норманїстів, Томсен, спеціалїст у фільольоґії, признав, що заходять великі трудности при означенню того, що треба уважати норманїзмом, а що спільним словянсько- ґерманським словом, або словом перейнятим в иньших словянсько-ґерманських стичностях; „з більшою або меньшою правдоподібністю“ він уважав скандинавізмами 17 слів (ящик, гридь, кербь, кнутъ, лава, ларь, луда, рюжа, скиба, скотъ, стулъ, стягъ, Судъ, тивунъ, шнека, ябетникъ, \622\ якорь). Але й се невелико число прийшло ся зменшити, виріжняючи тільки те. що не могло зявитись инакше як через Варягів: коли викинути північні провінціалїзми, що могли в сусїдстві Шведів перейти незалежно від Варягів (рюша — верша, шнека — човен і т. и.), слова спільні або такі, що могли бути перейняті від иньших Ґерманцїв, не конче від Варягів (про се пізнїшій праці: Tamm — Slaviska Lånord från nordiska språk, 1882, Bugge Oldsvenske Navne i Rusland (Arkiv for Nordisk Filologi, II й ин.). Зістаєть ся кілька справдї цїкавих паралєлей: гридь — сканд. grid господа, Суд (Боспор тракійський і Золотий Ріг) — сканд. sund протока, тивун (тіун) сканд. þjonn слуга, невільник. Але пригадавши численні ватаги Варягів на Руси, можемо хиба подивуватись, що так мало вони по собі лишили слїду в мові.
Осібну серію доказів колись становили правні звичаї, релїґія, побут східнїх Словян, що виводили ся з скандинавських. Шлєцер, Круґ, Поґодїн бачили скандинавське скрізь — в праві, релїґії, культурі, побутї. Поґодїн напр. бачив норманські прикмети в руськім звичаю сватати дївчину у її батька, в полїґамії старшини, в вихованню князївських дітей „кормильцями“, в тім що Русь любила жіночу красу, що вона волочила човни по землї переходячи з ріки в ріку, спиняла ся на островах, — не кажучи вже про релїґійні погляди, кріваву пімсту, систему грошевих кар (композицій), інститут 12 присяжників, постанов Р. Правди про холопів, коней і т. и. (ИзслЂдованія III. с. 237, 379, 418). „Оглядаючи сї закони, звичаї, уряди і їх назви, бачимо ясно, що всї належали до народа прихожого, норманського — нїмецького“, каже він. Згодом коли всї ті подібности стали поясняти ся анальоґіями, що стрічають ся у найріжнїйших народів на однакових степенях розвою, коли напр. для постанови Р. Правди про всїданнє на чужого коня (се найвизначнїйша подібність з скандинавським) знайшли ся паралєлї з одного боку в праві Франків, а з другого — в законодавстві Візантиї (в екльозї Льва і Константина, VIII в.) — сї виводи з скандинавського побуту, права і т. и. стратили всяке значіннє. Томсен (відч. III), твердячи за певне, „що в звичаях, суспільнім житю й державних інституциях Руси довго зіставались познаки скандинавського впливу“, вирік ся вишукування слїдів сього впливу, признавши се за „питаннє в високій мірі трудне“. Кунік в своїм Открыт-ім письмі уже висловив погляд, що ті слїди норманства в руськім державнім праві й житю треба виводити від Ґотів, і сею дорогою, як я згадував, хотять іти деякі новійші дослїдники. Пережитком колишнього лишили ся Кунікові „етнольоґічні“ доводи, що Словяне був нарід сухопутний, а Варяги — мореходний, отже всї морські походи \623\ належать до Варягів. (Цїкаво одначе, що корабельні терміни на Руси не скандинавські, а грецькі). Одначе можливо, що і в сїй сфері ми ще побачимо поворот до паралєльнаго студіовання руських і скандинавських стариностей, більш обережне і методичне, нїж ті старі проби. Так знову підіймаєть ся питаннє про анальоґії й запозичення в Рус. Правдї з нагоди згоданної праці“ Ґеца Das russische Recht.