37 Сьвятослав, син Всеволода (15), з чернигів. Династиї 1176-80
38 Рюрик (34), вдруге 1180-1181
39 Сьвятослав (37), в третє 1181-1194
40 Рюрик (34), в третє 1194-1200?
41 Інгвар, син Ярослава (35) 1200?-1202
42 Рюрик в четверте 1203
43 Ростислав, син Рюрика 1204-1205
44 Рюрик в пяте 1205-1206
45 Всеволод Чермний, син Сьвятослава (37), з чернигів. дин. 1206
46 Рюрик в шесте 1206
47 Всеволод Чермний вдруге 1207
48 Рюрик в семе 1207-1210
49 Всеволод Чермний в третє 1210-1212
50 Інгвар (41), вдруге 1212
51 Мстислав, син Романа (32) 1212-1223
52 Володимир, син Рюрика 1223-1234
53 Ізяслав, син Мстислава (51) 1235
54 Володимир (52), вдруге 1236
55 Ярослав, внук Юрия (18), з суздальської династиї 1236-1238
56 Михайло, син Всеволода (45), з чернигівської династиї 1238-1239
57 Ростислав, син Мстислава (51 ?) 1239
58 Данило галицький 1240
99 Михайло, вдруге 1241-1246
100 Ярослав (55), вдруге 1246
*) Число поставлене в скобках при імени князя показує під котрим числом він приходить вперше в сїм реєстрі
Пояснення до ґенеалоґічних таблиць
Значки й скорочення при іменах: * родив ся, † умер, к. — коло, л. — після, пр. — перед, зг. — згадуєть ся, с. — син, д. — донька, а. — жінка, нешл. — нешлюбна жінка, підложниця, незв. — незвістний на імя.
Римські цифри з лївого боку означають ґенерації почавши від Ігоря. Звичайно в ґенеальоґіях рахують від Рюрика; хто схоче перевести на примяту в ґенеальоґіях схему, зволить додавати одиничку.
До 1-ої таблицї. Синів Володимира я розмістив, опираючи ся на звістках про переходи їх зі стола на стіл; трох старших, що не брали участи в сих переходах, я поклав на першім місцї уважаючи старшими; з Борисом звістки про переходи кінчать ся і решту молодших я поклав в порядку лїтописних реєстрів; се, розумієть ся, не зовсїм певний порядок старшинства, але бодай якийсь. Зауважу ще, що замісь Болеслава декотрі реєстри мають другого Мстислава.
Полоцьку династию після Всеслава не виказую — далї вона не грає нїякої ролї в нашій історії.
Про Ярославову жінку Анну, сина Іллю й доньку Анастасию див. вище на c. 32-34.
До II-ої таблицї. Лїнїя турово-пинських князїв дає значні трудности, див. вище на c. 309-10; сказаним там орієнтувався я в розміщенню сих князїв. Ще Володимира (X ґен.) можна з значною правдоподібністю класти сином Сьвятополка, але ґенеальоґія другого Володимира, положеного в XII ґен., Михайла і Федора може тільки гіпотетично припускати ся.
До III-ої таблицї. З поміж синів Сьвятослава Давид був безперечно старшим від Олега: на се вказує передовсїм те, що Давид сидїв у Чернигові, по друге — порядок імен в лїтописних згадках; підношу се супроти здогаду д. Голубовского (в його рецензії на мою Історію Київщини, К. Старина 1892, IX c. 434), що я тільки помилкою уважав Давида старшим.
Лїнїю Ярослава — муромо-рязанську уриваю на його внуках, бо вона не брала участи в українських справах. Лїнїю Олега уриваю на XI ґенерації — князї дальших поколїнь дуже мало звістні і в ґенеальоґіях їх богато неясного (див. ріжні комбінації в цитованій працї Зотова). З дїтей Михайла Ростислав, Роман і Марія звістні нам з Галицько-Волинської л., иньші в родословних книг. Імя жінки Михайла — Олена беру з Любецького синодика (вид. Зотова с. 25).
До IV-ої таблицї. Порядок доньок Всеволода зовсїм не звістний, тож приходить ся укладати його зовсїм довільно. Синів Мономаха укладаю на підставі порядку їх виступлення і переходу столів з рук до рук — див. c. 118 і 150; порядок доньок знов незвістний.
До V-ої таблицї. Порядок доньок Мстислава знову нам зовсїм незвістний. Старшу лїнїю Ізяслава Мстиславича уриваю на Романових синах — дальше див. таблицю в т. III.
До VI-ої таблицї. З великого потомства Юрия винотовую тільки тих князїв, що мали якусь більшу участь в українських справах; порядок синів йото здебільшого незвістний.
До VII-ої табдицї. З смоленської галузи Мстиславичів (себ то потомків Романа, Давида і Мстислава Ростиславичів) так само винотовано тільки тих князїв, які брали більшу участь в українських справах.
Мапи
Пояснення: синьою фарбою означені границї князївств — неперерваною лїнїєю більш певні, перерваною меньш певні або змінні, кропками — переміни в границях. І так кропками означено: границю Київщини з Волинею в ті часи, коли Погорина належала до Київщини; границї Волини з Турово-пинським князівством після того як Черторийськ відібрано від нього, границї Городенського князївства, границї землї Дорогичинської, Холмської і Белзької з Волинею, коли вони відійшли до Галичини. Границї з Польщею означені перерваною лїнїєю з огляду на їх змінність; хоч для кождої поодинокої місцевости їx можна уставити досить певно, або бодай правдоподібно, але вказівки сї маємо з ріжних часів, і цїла границя складаєть ся з означень ріжного часу і обставин. Близші пояснення що до тих підстав, на яких опираєть ся наше означеннє границь подано в обводах границь поодиноких земель, в гл. IV-VII.
Більшим письмом дано городи, що були центрами земель і княжими столами. Знаком ? означено осади, що можуть бути викомбіновані більш гіпотетичио, а особливо гіпотетичні означені подвійним ?? Чорною зубчастою лїнїєю означені вали (о скільки зібрані звістки про них).
На мапі Київщини подані осади які згадують ся до середини XIII в., бо з Батиєвим походом ми не маємо для неї нїяких нових історично-ґеоґрафічних звісток у XIII в. Для Турово-пинської землї прибуває кілька нових топоґрафічних імен це в 2-ій пол. XIII в.
Для Чернигівщини в лїтописях останні історично-топоґрафічні звістки дає епнізод про баскака Ногая. Але цїлий ряд нових міст, княжих волостей дає нам чернигівський помянник і особливо родословні книги княжих родів чернигівської галузи (про них див. в т. III гл. 2). їх відомости одначе того рода, що докладно виміркувати час, коли виступає той чи иньший город, або волость, майже неможливо. Я взяв на мапу ті городи і князївства, що більше меньше можна класти на кінець XIII і початки XIV в. (11 і 12 колїно князїв від Ігоря); з них більшим письмом тільки старші столи. Для Переяславщини круг історично-топоґрафічних відомостей замикаєть ся властиво вже з кінцем XII в., коли не рахувати кількох імен в катальоґу „руських городів".
На мапі західньої України подано осади по кінець XIII в., бо для Волини й Галичини з 1290 р. уриваєть ся головне джерело історично-ґеоґрафічних відомостей — Галицько-волинська лїтопись. Тільки на Підкарпатю, на русько-польській границї означив я кілька осад, про котрих згадки з XIII в. (в польських документах) не безсумнівні, але з першої четверти XIV звістні вже нам напевно. Для Угорської Руси не маємо такої перерви з кінцем XIII, відомости документів ідуть далї, але з огляду на передкарпатські землї я поставив і тут границею кінець XIII в. — а власне р. 1300, важний в історії Угорщини як кінець Арпадової династиї (14/1 1301); тільки осади полудневого Мармароша — Густ, Тячево і Довге поле (Husszumezö) взято з документу 1329 р. (де вони згадані вже як давнїйше засновані) — за браком ранїйшої згадки; більшим письмом дано назви міст, що були центрами комітатів.
Детальнїйші пояснення до поодиноких осад Київщини з Погориною, що до їх розміщення, дані були в моїй Історії Київщини в гл. І, тож тут не уважаю потрібним їх наводити. Для спірних і неясних топоґрафічних питань Чернигівщини, Переяславщини, Волини й Галичини подаю тут примітки. Не роблю сього для угорської Руси, бо топоґрафічний матеріал мапи опираєть ся на матеріалї з документів, використаних на ст. 456-460 і 492-504; до них і відсилаю читача, зауважу тільки, що усїх сїл і ґрунтів, згаданих там, не міг я взяти на мапу через те, що скуплені подекуди в густїйші купи, не могли вони на нїй умістити ся.
Із технічних причин мапи друкуються однією барвою, а порядок їx розміщення змінено.
