17 ) На одній грамотї, друкованій в Kodex Malopolski III ч. 651 і ще pas в Zbior-i dokumentow w bibl. hr. Przezdzieckich ч. 4. Документ сей з своїм титулом стоїть одначе так одиноко, що сей титул кидає на нього дуже підозріле сьвітло (пізнїйше Казимир так не титулуєть ся).
18 ) В сїй своїй працї (c. 117) на точцї турецької теорії д. Молчановський був ще дуже обережним.
19 ) В поглядах пок. Пелеша, що боронив осібности галицької митрополії, він бачив навіть якісь спеціальні „соображенія” (с. 142). Пять лїт пізнїйше росийські ортодоксальні учені прийшли до виводів далеко сьмілїйших від Пелешевих!
20 ) В виленськім молитовнику 1596 р., в острозькій псалтири 1598 р. (Филаретъ l. c.).
Пояснення до ґенеальогічної таблицї.
Ґенеальоґія династиї Романа
Таблиця ся доповнює табл. V в т. II (рід Мстислава Мономаховича), див. тамже пояснення скорочень. Кілька ґенеальоґічних заміток подано вище в прим. 3 і 10; не повторяючи сказаного там додамо ще дещо до повищої таблицї.
Про імя другої Романової жінки, славної в галицькій історії реґентки, можна здогадувати ся з звістки Іпат. c. 616, що на її могилї її внук Мстислав поставив каплицю св. Іоакима і Анни: набуть вона звала ся Анною.
Що друга жінка Данила була братанницею Мендовга, виразно каже Іпат. 541; підношу се тому, що в лїтературі є на тім пунктї непевність.
Що імя Романівни — жінки Михайла Всеволодича (про неї згадки в Іпат. c. 521 і 526) було Олена, здогадую ся з Любецького синодика вид. Зотова c. 25, де читаємо: „Вел. кн. Михайла чер. Всеволодича Святославля внука и болярина его Феодора не поклонивших ся солнцу и неходившихъ около куста, — убыенныхъ отъ Татаръ за православную в Ђ ру. Кн. Михаила и княгиню его Єлену". Я думаю, що сей Михаіл з Єленою не якийсь „незвістний князь", яв думав Зотов (с. 68), а тільки повтореннє імени Михайла Всеволодича з причин стилїстичних: через злученнє його з боярином Федором не було де вписати Михайлову княгиню, і через те повторено й імя князя.
Жінка Василька зветь ся Оленою в Іпат. 570, в звістцї про її смерть. Натомість в листї папи до Василька з 1247 р., де папа дає йому діспензу, зветь ся вона Дубравкою (cum igitur carissime in Christo filie Dubrauce regine illustri uxori sue, cui in tertio consaguinitatis gradu attines, matrimonialiter sis coniunctus — Hist. Russiae mon. I ч. 76). Густинська лїтопись (c. 336) під 1226 р. подає звістку, що Василько оженив ся в донькою Юрия Всеволодича кн. володимирського (суздальського); хоч я взагалї не високо цїню звістки сеї пізньої компіляції, але сю звістку нема причини підозрівати. З нею годить ся й згадка папи, що ся Дубравка була кузинкою Василька в третїм степенї, бо Василько був посвоячений з Юриєм Всеволодичом через свою сестру, видану за Михайла Всеволодича, а Юрий Всеволодич був оженений з сестрою Михайла. Не звичайне тільки се чеське імя "Дубравки" в київській династиї. Тому її уважають часом другою жінкою Василька — так розвязує сю справу Ґолубінский в своїй Історії церкви II c. 876, так думав і я в першім виданню. Лонґінов (Грамоты Юрія II) уважав Дубравку донькою Лєшка Білого, на тій підставі, що Болєслав Лєшкович був "уєм" Володимиру Васильковичу (Іпат. 580). Але можна таких комбінацій видумати й більше, тільки вони будуть зовсїм гіпотетичними.
Синів Данила вичисляє Іпат. c. 483, в тім порядку, в якім я тут їх поставив, правдоподібно, що се й був порядок їх старшинства, принаймнї нїщо такому розумінню не противить ся. Лїтопись при тім каже, що окрім названих нею пяти синів Данило мав іще доньок і синів, але сї сини (можна розуміти про синів і доньок, але правдоподібнїйше брати тільки про синів) „млади отъидоша св Ђ та сего". Доньку Данилову напевно знаємо тільки одну — видану за Андрія Ярославича — про се Воскр, І с. 159. Але досить правдоподібна гадка Бальцера (Genealogia c. 318) що „Переяслава Русинка" звістна з польських джерел яко жінка Зємовита, сина Конрада мазовецького (Длуґош II c. 468, Monum. Pol. hist. V c. 612, Zeissberg Kleine Geschichtsquellen Polens c. 160), була донькою Данила, хоч близших вказівок на те, як вона споріднена була з руськими князями, і не маємо. Дати уродин старших Данилових синів міркую з часу його шлюбу й перших виступів Льва.
Що Анастасия, жінка Зємовита добринського, внука Конрада мазовецького, була з галицької династиї, се правдоподібно з огляду на посвояченнє і родини Зємовита і Юрия Львовича з ґрафами з Шварцбурґа (див. вище c. 116); Бальцер (Genealogia c. 345), справедливо піднїсши сей факт, здогадуєть ся, що Анастасия була донькою Льва Даниловича. Се можливо, хоч зістаєть ся тільки гіпотезою, тим більше що куявські князї були свояками галицьких вже через Юриєву жінку. Неясною лишаєть ся і згадка про посвояченнє Юрия з Отоном баварським (див. вище c. 118).
Про т. зв. Бучу, доньку Андрія Юриєвича, див. c. 532; я скорше готов припустити, що жінка Любарта була донькою Юрия-Болєслава. В невиданім збірнику статей петерб. академії О. Ґонсьоровский підносить ще звістку Котлубая, що син Ліздейка, внук Витена, був оженений в 1325 р. з якоюсь „княжною белзькою" (Galeria nieswiezska portretow Radziwillowskich, Вильно, 1857 с. 70), і здогадуєть ся, що то була донька Льва Юриєвича, — „коли ся звістка певна" (c. 70). Власне і звістка походження дуже непевного, і комбінація зовсїм гіпотетична.
ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ ТРЕТЬОГО ТОМУ
Се друге виданнє III тому ріжнить ся від першого, випущеного з кінцем 1899 р., передовсїм тим, що перша глава старого видання — огляд Волини й Галичини (в історією сих земель до сполучення їх в державу Галицько -волинську) перенесено до II тому, до огляду всїх українських земель; таким чином в сїм новім виданню III том містить не пять, а лише чотири глави. Окрім того, як взагалї в сїм другім виданню, перенесено під текст нотки, в виїмком лише найбільших, доповнено біблїоґрафічні огляди новійшею лїтературою і використано її спостереження й факти для самого представлення подїй і відносин. В ріжних місцях знайдуть читачі також спостереження, навіяні чи то новійшими студиями, чи то власною роботою автора над історичним матеріалом. Введено нарештї чимало характеристичнїйших епізодів з джерел для ілюстрації відносин.
Так, поминаючи дрібнїйші додатки, нимало нових фактів і спостережень внесено в огляд Галицько-волинської держави XIV віка (для одноцїльности дещо перенесено сюди також і з т. IV). Розширено огляд полїтичної системи давньої Руси. Додано де що, на основі студий пізнїйшого матеріалу, до огляду оподатковання. Використано нові нахідки й студиї для історії штуки і артистичного промислу. Взято дещо — що певнїйше, з новійшої лїтератури староруського письменства, де останнїми роками ведеть ся дуже оживлена аналїтична робота, але переважно в характері все ще лише передвступних студий. Все се в сумі, не вважаючи на тїснїйший друк приміток під текстом, збільшило і отсї глави, як і попереднї томи, о кілька аркушів друку.
Червень — серпень 1905.
Львів.
Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 3. — Львів, 1905. — 588 с. (2-е вид.).
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
[Репринтне видання:
Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1992. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.
Т. 1. — 1993. — 592 с. — ISBN 5-12-003207-9 (в опр.).]