Похвала:Салтан, Длуґош:Zoltan Zeledin, Східнї джерела:Джелаль ед-дін.
Похвала: Малий Саман (Салдан), Длуґош: Keremberden, Східнї джерела: Керім-бірди.
Длуґош: Bethsubulan, Східнї джерела: Кепек-хан.
Длуґош: Jeremferden, Східнї джерела: Чекре-хан.
Похвала: Девлад-бердый , Східнї джерела: Девлет-бірди.
Похвала: Магмет, Східнї джерела: Магомет-хан (Улу-Мухаммед).
Двох Салтанів Похвали годї витолкувати — хто зна чи обидва вони не означають одного Джелаль-ед-діна (Zeledin Длуґоша). Про нього див. ще у Тізенгаузена ор. c. с. 473, Длуґоша IV с. 141, пор. Scriptores rer. pruss. III c. 214. Jeremferden не звістний зовсїм з иньших джерел, крім Длуґоша. Хоч Гамммер (Geschichte der Gold. Horde c. 377) й записав Jeremferden-а між ханів, але хто зна чи се в дїйсности не дублєт до Керім-бірди (пор. вариянт Geremforden). У Длуґоша Керім-бірди виступає як син Джелаль-ед-діна (в дїйсности він був його братом). Против нього, коли він ворожо став виступати, Витовт у Длуґоша виставляє Бетсубулана, але той гине від Керім-бірди. Слїдом гине й сам Керім-бірди, й тодї стає ханом — мов би на довший час — його брат Geremferden. В дїйсности Керім-бірди гине в боротьбі з братом Джеббар-бірди; потім, по смерти сього остатнього виступає його брат Копек-хан (инакше Кібак, може й Куйдадат), але всї так ефемерічно, що годї тут бачити того Geremferden. Що до Бетсубулана, то здаєть ся, се одна особа з Bexubowitz, що пробував у Свитригайла в 1432 р., або може його батько — див. LEKUrkb. VIII ч. 624. Як з того бачимо, Длуґошеве оповіданнє повне непевностей. Тільки зовсїм іґноруючи дїйсну історію Золотої орди можна приймати його en toutes lettres; як то робив прим. др. Прохаска (Codex Vitoldi c. 398) або Барбашев (Витовтъ, кн. 2, с. 113, 187-8).
45. Лїтература унїї XVI віку.
Історії переведення унїї в. XVI спеціально і повно зробленої ми не маємо. Давнїйша праця Мосбаха Początki unii lubelskiej, Познань, 1872, слабо й хаотично зроблена, тапер не має інтересу нїякого (се властиво безсистемний збір ріжного матеріала кінчаючи Жиґимонтом Старим). Розвідка Довнара-Запольского: Польско-литовская унія на сеймах до 1569 г. (в II т. Древностей — Трудів славянской коммиссіи москов. археол. общества, і осібно, Мва, 1897) — дає тільки побіжний і далеко не повний перегляд фактів. Найповнїйше до тепер були зібрані факти істерії унїї XVI в. в працї М. Любавского Литовско-русскій сеймъ, Мва, 1901, тільки сї факти гублять ся тут серед маси иньших, зібраних в сїй інтересній, але перетяженій подробицями й незвичайно важко й непрозоро написаній працї. Загального перегляду розвою сеї справи вона не дає зовсїм.
По за тим невеличку спеціальну лїтературу має саме довершеннє унїї і Люблинський сойм: Кояловичъ Люблинская унія — День, 1861, ч. 10-12, його-ж Люблинская унія или послЂднее соедненіе Литовскаго княжества съ Польскимъ королевствомъ на Люблинскомъ сеймЂ въ 1569 г. Спб., 1863, і передмова (невеличка) при виданню Дневника Люблинскаго сейма, Спб., 1869. Його ж Присоединеніе Подлясья къ Польщі на Люблинскомъ сеймЂ 1569 г. — в Памятниках старины въ западныхъ губерніяхъ т. VIII (1885), і также Малишевского Люблинская унія — статї більш популярного характера. Так само не мають значіння і роздїли присьвячені Люблинській унїї в курсах історії Литви Кояловича (Чтенія по исторіи Западной Poсciи, вид. 4, 1884 р., розд. VIII), Іловайского (Исторія Россіи т. III розд. IV), Бранцева (Исторія Литовскаго государства). Не визначаєть ся глубшим аналїзом нї розвідка проф. Дашкевича: Люблинская унія и ея послЂдствія (Университетскія извЂстія київські), передрукована в книзї його: ЗамЂтки по исторіи Литовско-русскаго государства, 1885) нї більш нова історія Люблинського сойму, подана у вступнім роздїлї працї И. Лаппо: Великое княжество Литовское за время отъ заключенія Люблинской уніи до смерти Стефана Баторія, 1901 (ст. 1-85). В польскій лїтературі, де стільки носять ся з тою унїєю, на диво — нема нї одної моноґрафії її, нї одного глубшого оброблення; тільки в загальних курсах трактуєть ся вона.
46. Литовська інструкція 1563 р. (до с. 465).
Інструкцію з виленського сейму маємо в двох текстах. Латинський, видрукований в Zrzodłopisima-х в додатках до дневника пьотрковського сойму 1562 р.; польский переклад в дневнику варшавського сойму 1563 р. Польський текст переважно коротший від латинського, дещо упускає, але має дещо й більше против нього: нпр. застереженнє, що литовське військо на війнї в Польщі має першеньстьо перед польським, і навпаки. Окрім того при сїм польскім перекладї видруковані (с. 179-181), без всяких близших пояснень, якісь безіменні замітки на литовські постуляти. Постуляти сї що до свого порядку й змісту переважно згоджують ся до буквальности з латинською інструкцією, але не всюди: маємо тут дещо таке, чого не маємо не тільки в польськім перекладї, але і в латинськім текстї інструкції, або дечім відмінне, нпр.:
Talis (rex) eligatur, qui utramque gentem aequali benevolentia complecti et velit et possit (нема в польскім текстї).
Si rex plures habuerit filios, alter ducatui praesit (теж).
Legati ad christianas et barbaras nationes sine discrimine utrinque, prout melius expedire videbitur, mittantur (теж).
Трохи низше пояснено, що порозуміннє, поза спільними соймами, робить ся через відпоручників сенатів, а в інструкції сеї подробицї нема. Далї: Меrum et mixtum. imperium ut retineatur (нема в польськім текстї).
Senatus electio, magistratus et officium distributio, legum patriarum condendarum potestas et iurisdictio (теж).
In Litvania sub auspitiis et ductu litvani campiductoris bellum geratur (нема в обох текстах).
Vectigalia Livoniae in aerarium Litvaniae inferantur (нема в польськім).
Dux Curlanidae utrique imperio feudalis sit (теж).
З двох повних текстів інструкції — латинського й польського, більш автентичне значіннє має для нас латинський (хоч на абсолютну повність і докладність його теж не можемо покласти ся). Польский текст, можливо, був витягом, приватно зробленим кимсь з польських участників сойму. Що до латинських витягів з тими замітками, то досить трудно вважати їх за проєкт інструкції з редакційними замітками, бо поставлені в сумнїв точки (dubium) таки полишили ся в інструкції. Може скорше се постуляти, роблені на підставі інструкції литовськими відпоручниками на соймі? В такім разї примітки до сих постулятів, зроблені може кимсь з польських сенаторів, мали б особливий інтерес. Вони досить толєрують литовські жадання і хоч з певними ограниченнями, але стоять на тім самім становищі, що й литовська інструкція, тим часом як на нарадах сойму й коронні сенатори й посли стали від разу на становищі інкорпорації. Для контрасту порівняти тільки сї примітки з поглядами коронних сенаторів і особливо з замітками, зробленими, очевидно, кимсь з послів на текстї інструкції в дневнику сойму — c. 280 і далї.
47. Питаннє про спільні сойми на Варшавськім соймі 1564 р. (до c. 374).
Справа спільних соймів на Варшавскім соймі не зовсїм ясна. В своїм ультіматумі (Дневник с. 351) литовська делєґація зазначила що осібний литовський сойм має далї істнувати попри сойми спільні. Тому Любавский каже, що литовські відпоручники жадали свого осібного сойму для справ в. князївства, і закидає рецесови, що він се замовчав (c. 672, пор. 675). На подвердженнє такого погляду можна би ще вказати на свідоцтво участника, виленского біскупа Протасевича. Любавскому його промови на Виленськім соймі 1567 р. були, очевидно, неприступні (див ор. c. c. 747) бо друковані в старій варшавській часописи Dziennik Warszawski ч. 14 (т. V), за 1826 р. (з рукописей Т. Дзялиньского). Протасевич каже, що в Варшаві й Більську литовські стани годили ся тільки на „спільну раду” в тих справах, що дотикали інтересів обох держав: Acz w they mierze y nierowno vięnczey na tych rozmowach naszychą varssewskich y bielskich volnosczy y zwyczaiow naszych starych dlia dobrego braterstwa panom Poliakom postampiło się, do czego nas vnia ani pryviley Alexandrowski nie czyągną — aboviem postąmpilismy tego, abysmy yusz od tego czasu z ych miłoscziamy w pewnych rzeczach spoine seymy mievaly — alie zeby dlia tego słova: соmmuniа consilia miały yusz ustacz — nasse wolne vielkiego xięsthva starozythne seymy y wolne nasse osoblive rady y zawirania s panem nassym y bez pana o rzeczach y potrzebach nassych wlastnych ziemskich przypadłych — czegosmy ych milosczy w Warssavie y w Bielsku nie odstąpily, tedy bysmy yusz then pryviley y unią Alexandrowską, y volnosci nasse starozythne sami sobie dobrovolnie złamaly — c. 166.