Що до імен Ольгердових синів, сей катальоґ великоросийських компіляций (в його повнім і чистім видї з виданих до тепер кодексів представлений Тверським збірником) знаходить собі повне потвердженнє в документах і иньших джерелах: всї дванадцять синів Ольгерда з такими іменами які подані в них, себто Андрій, Дмитро, Константин, Володимир, Федір, Корибут, Скиргайло, Ягайло, Коригайло, Свитригайло, Лугвен і Віґунт дїйсно істнували 5). Що до порядку їх, то старшинство Федора перед Корибутом, крім згідности всїх версій против одної, підпирає ще та обставина (піднесена Вольфом), що пять синів від першої жінки всї виступають з самими християнськими іменами, а сїм синів від другої фіґурують звичайно з литовськими, з чого-б виходило, що Федір мусить належати до перших пяти, а Корибут до других семи.
Що до порядку сих семи синів від другої жінки, то на умовах з рицарями з 1382 р. маємо їх усїх виписаних, і се може давати нам також вказівку на порядок старшинства; документи сї видані в імени Ягайла і Скиргайла, а решта вичислені як сьвідки і участники в усїх трох документах все в такім порядку: Корибут, Лугвен, Коригайло, Віґунт і Свитригайло (Raczyński Codex diplom. Lithuaniae c. 57-60). Як бачимо, порядок зовсїм сходить ся з катальоґами більшости великоросийських компіляций — 1 Соф., Воскр., 4 Новг. і Аврамки. Що Свитригайло був одним з наймолодших, коли не наймолодшим, маємо вказівку ще в тім, що він жив при матери, як ми бачили вище. Супроти того всього уважаю за лїпше тримати ся порядку великоросийских компіляцій, то значить приймати для сїмох молодших синів Ольгерда сей порядок: Корибут, Скиргайло, Ягайло, Лугвен, Коригайло, Віґунт, Свитригайло. Вольф, опираючи ся на згаданих актах 1382 р., ставить на першім місцї Ягайла, на другім Скиргайла, аж на третїм Корибута, і т. д. Але я думаю, що він се робить зовсїм не потрібно: як я вже сказав, грамоту видають Ягайло як князь виленський і Скиргайло як князь троцький, отже князї поважнїйших волостей, се одначе нїчого не доказує в їх старшинстві, бо коли Ольгерд міг поминути Корибута і Скиргайла з виленським столом, то міг дати Скиргайлу троцький стіл, хоч би він і був молодшим від Корибута 6). Лїпше тримати ся порядку великоросийських компіляцій, раз вони так добре витримують иньші проби і против їх порядку нема нїяких поважнїйших арґументів.
Доньок Ольгерда вичисляю й тут в порядку замужества. Числа їх докладно не знаємо, так само як і доньок Гедимина. З Вольфом, що до порядку ріжню ся тільки в тім, що супроти сїверської полїтики Ольгерда (див. вище c. 65 і далї) вважаю, що своїх доньок за князїв карачевського й новосильського міг Ольгерд видати мабуть не скорше самого кінця 50-х рр., і тому ставлю їх не на першім і другім, як у Вольфа, а на другім і третїм місцї.
Перехожу до поодиноких синів Ольгерда і їх потомства. Про Дмитра брянського й Дмитра-Корибута див. вище прим. 18, тамже про Константина й його волости. Про Федора і його потомство, спеціально про походженнє від нього кн. Сангушків ведеть ся досить горяча полєміка: А. Лонгиновъ Князь Федоръ-Любартъ Ольгердовичъ и родственныя связи русскихъ князей съ угорскимъ домомъ, Вильна, 1893 (з Трудів предвар. комитета IX арх. съЂзда); П. Ивановъ НЂсколько словъ по поводу сочиненія А. В. Лонгинова „Князь Федоръ Любартъ Ольгердовичъ" — Чтенія Київ. істор. тов. т. VIII; Sprawa początków rodu xx. Sanguszków, opracowali Z. L.-Radzimiński, B. Gorczak i D.-Kozicki, Льв., 1901; Z. L.-Radzimiński Odpowiedz ks. Z. D. Kozickiemu w sprawie rodowodu xx. Sanguszków, Льв., 1901: D.-Kozicki Jeszcze raz w sprawie rodowodu xx. Sanguszków, Kp. 1902, Wilczyński Sprawa początków rodu xx. Sanguszków, далї — відповіди Радзімінского на сї дві статї 1902 (дві брошюри) і нарештї Monografia xx. Sanguszków oraz innych potomków Lubarta Fedora Olgerdowicza x. rateńskiego, opracował Z. L. Radziminski, 1906. Супроти фамілїйної традициї кн. Сангушків (звісної від поч. XVII в.) про походженнє від Любарта — для погодження з історичними фактами, які вказують на походженнє їх від Ольгерда, виставлено тут гіпотезу, що Федір Ольгердович мав друге імя Любарта. Але традиція пізня, а одиноке старше джерело, на якім пробувано її оперти — Длуґошів реєстр Ольгердовичів (там є Любарт Ольгердович, а нема Федора), як сказано, дуже непевний (див. вище c. 514). Жінку Федора Ольгердовича називає одна з записок печерського помянника, в серединї Сангушкової фамілїї: „князя Федора Ольгердовича, княгиню єго Ольгу" (Чтенія київські VI). Про гіпотезу Радзімінского, що у Федора Ольгердовича був син Федюшко, і він дістав в 1431 р. Володимир — див. вище c. 169-170. Підстав ся гіпотеза не має.
Корибутових синів вичисляю в порядку виступлення. „Начало" кладе на першім місцї Івана. Вольф за Хмировим уважає донькою Корибута ще Анастасию жінку в. кн. Висиля кашинського (з тверських), але се тільки гіпотеза, і то досить непевна. Про дату смерти Скиргайла див. прим. 28. Справа руського імени Ягайла звязана з питання про те, що він був з початку хрещений на православну віру — див. лїтературу на c. 96. Потомство Казимира Ягайловича подано в скороченню — тільки синів. Лугвен зветь ся дуже ріжно (Лугвеній, Ликвеній, Liguen, Lingveni), й імя його не усталене. Свитригайла документи сучасні пишуть через т, і крім того дуже часто через ш — сам він все себе так пише: Швитригайлъ, Швитригайло, або частїйше через кь Швитрикгайло. Крім імени Болеслава в деяких актах виступав він з другим іменем, Олександра.
Примітки
1) Перша серія поправок подана при книжцї: Olgierd i Kiejstut.
2) Анальоґічний з нею реєстр має також кодекс Євреінова (c. 377).
3) Останнїми часами Длуґошів реєстр узяв в оборону Радзімінский в своїй працї про Сангушків (як вище): він припускає, що всї Ольгердові сини мали литовські ймення, і що Длуґош вичисляє систематично литовські ймення Ольгердовичів, звісних в иньших джерелах з християнськими йменнями. Одначе досить сумнївно, щоб у Длуґоша, звичайно вповні залежного в своїх литовських звістках від звісних нам джерел, тут знайшов ся такий богатий сортимент самостійних відомостей.
4) Радзімінский одначе пробує довести, ще се третє імя Віґунта.
5) З них доперва Вольф довів істнованнє Федора Ольгердовича: Стаднїцкий злучив був його в одну особу з Віґунтом, а натомість приймав істнованнє Мінгайла Ольгердовича. Про документи з іменем Федора Ольгердовича див. у кс. Козїцкого (як низше) розд. VI.
6) Непотрібно також признав Вольф (Ród c. 85) велике значіннє тому, що в сих умовах Ягайло обовязуєть ся вихрестити ся з братами: мова тут про хрещеннє латинське, а се не виключає, що декотрі з тих Ольгердовичів могли вже бути хрещені на руське.
Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 4. — Київ-Львів, 1907. — 538 с. (2-е вид.).
У четвертому томі висвітлюється політична історія українських земель у складі Великого князівства Литовського та королівства Польського протягом XIV — середини XVI ст. (до 1569 р.)
[Репринтне видання:
Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8.
Т. 4. — 1993. — 544 с. — ISBN 5-12-0030208-7 (в опр.).]