9) Вид. Срезневского с. 45.
10) Про традицію місцеву (з під Гребенова, на верхівях Опора, де має тепер бути ур. Сьвятословіє, потік Сьвятославчик і могила „якогось Сьвятослава”) див. в книжечцї К. Устіановича Три цїкаві загадки, Чернївцї 1902, с. 72 і далї.
11) Іпат. с. 98.
12) Тут є дві верзії. По т. зв. Якову і лїтописи Сьвятополк покликав Глїба до Київа, що, мовляв, батько хорий, і Глїб поїхав з Мурома Волгою, потім на Смоленськ — до Київа (маршрут не дуже натуральний!), і тут під Смоленськом його вбили. По Нестору Глїб був при батьку, але довідавши ся про замисли Сьвятополка на Бориса, втїк „на полунощныя страны, сущю иному тамо брату святому” (с. 11), але Сьвятополк послав наздогін убійників і ті „въслЂдовавши въ кораблеци борзы, гнаша по святемъ ГлЂбЂ дни многы” (с. 17), а здогонивши, вбили 5 вересня. Ся ріжниця показує, що властиво про обставини Глїбової смерти в 2-ій пол. XI в. нїчого не знали крім того, що вбили його коло Смоленська, і то 5 вересня. А ся дата — шість тижнїв по смерти Бориса, не згоджуєть ся з обома об'ясненнями: задовго се і для дороги з Мурома перед вістю про смерть Володимира, і для втікачки з Київа. Що ж робив Глїб той час, і для чого опинивсь він у Смоленську, на се можна відповідати тільки ріжними здогадами — нпр. про його пляни мести за брата, боротьби з Сьвятополком, і т. и.
13) Іпат. с. 102.
14) По Сказанию Ярослав довідав ся, від сестри Предслави, заразом про смерть батька і про убитє Бориса: „отець ти умерлъ, а Святополкъ ти сЂдить в КыєвЂ, убивъ Бориса, а на ГлЂба послалъ” (с. 60), а по деяким верзіяв лїтописи — і про смерть обох братів: „отець ти умерлъ, а братья ти избиєна” (1 Новг. с. 82). Останнє — тільки недокладна, зовсїм неможлива парафраза Сказаная (його варіант задержав ся в північній редакції й деяких полудневих — Хлєбнїк. і Погод.); але й оповіданнє Сказания зовсїм неправдоподібне: при живих зносинах Київа з „верхнїми” землями не можна припустити, щоб до Ярослава дійшла разом вість про смерть батька і брата, роздїлену десятьма днями, а тим більше — і про висланнє убійників на Глїба. Очевидно, оповіданнє стратило вже хронольоґічну перспективу подїй, і його деталїв в сїм не можно брати дуже серіозно.
15) Давнїйші новгородські лїтописи в звязку з сими заслугами Новгородцїв для Ярослава ставлять наданнє Новдородцям „правди і устава” — правного кодексу „Руської Правди” (2-а редакція 1-ої Новгор., Софійська і пізнїйші компіляції — Воскресенська, Тверська, Нїконівська — то під 1018, то під 1019, то 1020 р.). Се розумієть ся, пізнїйша комбінація. Але натомість виставлено здогад, що Новгородцї дїйсно дістали тодє якусь конституційну хартію (див. нпр. Костомарова СЂвернорусскія народоправства І гл. IV). Справдї, ми маємо вже в XII в. традицію про якусь новгородську конституційну хартію (без імени князя, розумію Лавр. с. 343 == Іпат. с. 383: „издавна суть свобожени Новгородци прадЂды князь нашихь”), а пізнїйше Новгородцї покликували ся на Ярославові грамоти (нпр. 1 Новг. с. 229-230, 236). Але ще Соловйов у своїй дісертації Объ отношеніяхь Новгорода кь вел. князьямь, 1846, довів, що головні моменти новгородської конституції виробились аж пізнїйше, не на основі якоїсь Ярославової хартії. Навіть річна данина до Київа, по словам лїтописи, давала ся з Новгорода і далї, до смерти Ярослава (Іпат. с. 13), так що ми не можемо вказати нїчого, що могло б бути предметом Ярославової хартії, актом спеціальної вдячности його Новгородцям.
16) Сказаниє і лїтописи північної й полудневої редакції (і пізнїйші компіляції) рахують Варягів 1.000, а новгородського війська 40.000, натомість Новгородська (2 ред.) тільки три тисячі Новгородцїв, разом 4.000 (с. 83, теж у збірнику Амврамки с. 40). Звістка Новгор. л. правдоподібно, поправляє число, що здалось за-великим, і дїйсно за велике, але знов і 4.000 для такого далекого й небезпечного походу трохи за мало.
17) При тодїшнїх способах війни в тім нема нїчого неможливого. Поправка Татїщева на 3 тижнї не авторитетна.
18) В 1-ій Новгородській.
19) Соф. с. 132, Воскр. І с. 325, Нїкон. І с. 75. Архангелогородський лїтописець дає ще більш підозрілу подробицю: „СЂтное и до cero дни словеть” (від сеї битви) — се очевидно Сїтомль, де потопили ся Печенїги під час битви 1036 р., але ся подробиця: може бути і припискою, бо по инших компіляціях її нема. У всякім разї ся звістка мусить бути принята cum grano salis. Що до 1 Новг., то в другій редакції маємо контамінацію: з початку бачимо коротеньку записку, де Сьвятополк біжить, згідно з ширшою верзією лїтописи, „въ Ляхи”, потім ширше оповіданнє — з 1 редакції Новгородської л., де Сьвятополк тїкає „въ ПеченЂгы” (Новг. с. 83-4).