Фундована ним Лаврська школа, чи "могилянський гімназій", вважав потрібним продемонструвати свою фізіономію перед тим, ніж улитися до Братської школи — показати, чого досягла вона, "солідніше, ніж перед тим флоризуючи латинською мовою на довціпах (здібностях) руських паладійські куншти, ідеовані (представлені) в академіях католицьких", як характеризував новий напрямок могилянської школи С. Косів у згаданім уже своїм "Екзетезисі" або, висловлюючись простішим стилем, наскільки глибше вона прищеплює українським студентам програму католицьких колегій, вживаючи латинської мови.
Це було зроблене в формі привітальних вірш з нагоди великодніх свят 1632 р. Привітання мало такий заголовок:
ΕΥΧΑΡΙΣΤΗΡΙΟΝ албо Вдячность. Яснє превелебнЂйшому во Христв Єго Милости Господину Отцу Кир Петру МогилЂ, Воєводичу Земль Молдавских, Великому Архимандрітови Святои Великои Лавры Чудотворнои Печерскои Кіевскои, ВЂры Православнои во Церкви Святои Въсточной: Промоторови Побожному, й несмертелнои славы годному оборонци. Од Спудеов Гімназіум Єго Милости з Школы Реторіки, За гойныи ДобродЂйства, собЂ и Церкви Православнои, во фундованю Школ показаныи. При вЂншованю свят хвалебных Въскресенія Христа Спасителя міру, повинне а упрейме отданная. В друкарки того ж монастиря Печер: К: року 1637, мЂсяца марта 24 дня" 1.
1 Перевидана ця брошура в "Матеріалах до історії книжної справи", с. 291 і далі.
Передмова, називаючи Могилу милостивим отцем, пастирем, патроном і фундатором, пояснює символіку своїх виразів вдячності. Згадує якогось легендарного короля, котрий на знак своєї гарячої любові до підданих посилає їм в певних оказіях запалену свічку. Підсилена заходами Могили "православна Мінерва", шукаючи відповідного символу своєї подяки, надумала здвинути гори Гелікон і Парнас і на них поставити монументи хвали Могилі і його династії (фамілії). В античній символіці ці дві гори трактувались як місця пробутку Аполлона і його Муз, огнища поетичної творчості. Керівничий риторики — себто найстаршого класу — Софроній Почаський з товаришами хочуть вивести "гуфець" (купку) чи "гроно" своїх учеників на ці гори, щоб похвалитися перед світом досягненнями Могилиної школи. Все це й виложено в передмові, котру мушу тут навести як взірець тої риторики, яку виховувала ця школа і збиралася защепити на старішім, братськім корені. Кінець кінцем не було тут принципіально нічого нового в порівнянні з школою Саковича — вихованця тої ж схоластичної єзуїтської риторики, але як маніфестація нової Могилиної школи вона мусить бути взята під увагу:
"ПревелебнЂйшій милостивый господине отче, пастыру, патроне и фундаторе наш!
Кроль Вафаленскій, ясне велможный милостивый отче, в звычаю был положил, часов певных свЂчу запаленую Подданым своим высылати, на знак того, абы горячои милости своєи ку оным выконтерфетовати (дати образ) могл. Кролевая наук, Мінерва Православно кафолическая, превелебный патроне, до того часу барзо неплодная (для великих навалностей и штурмов, от выродков съборнои церкви, матки нашей) уродивши за ласкою и промыслом Божіим не малое гроно в православной науцЂ православных сынов, которыи под намет твоеи щодробливости, под плащ твоєго стараня, под упреймость твоєи ку науком зычливости зобравшися, щобы за [символ] 1 своєє ку тобЂ прихильности выставить мЂли, не вЂдают.
1 Грецькі вирази, розсипані на доказ ерудиції, заступаю перекладами.
Зышлобыся в правдЂ яко пану злото, алесь ты з злотом посполу себе оной отдал, от не слыханои в Россіи щодробливости!
Зышлобыся яко от кролевои дорогоє камЂннє: алесь ты каменем неощацованым в цнотах и побожности будучи, за камЂньє дорогоє сынов онои собЂ разумЂеш, твердиш и голосиш. А сам (усты всЂх людей в баченє и розум не убогих) тым будучи чим єст золото межы крушцами, чим ціамент межи камЂнєм коханков наук з милости ку церкви, матце своєй, за таких же дръжиш быти. Которую то церков православную земное небо як нЂколись (Атлант підтримував небо) двигати и посиловати рачиш.
О заисте золотом естесь. Гды золотом погоржаєш, а православно кафолическую науку любиш. Єстесь и діаментом гды перешкоды и клопоты за школы терпливе зносиш. Єстесь и сил Атлянтовых, гды в так тяжких трудах и працах уставати не хочеш.
А поневаж станула оной перед очи слава презацнои фамілій ясневелмож. Могилов, которая з дЂдичных двох столиц: Молдавскои и Волоскои линЂю свою ведет, и марсовых твоих прац, которыхесь напротив оттоманским цербером подыймовал, и добровольноє згорженє свЂта, которого под ноги подославши за Богом есь ся Христом удал. А при той зась сла†обок станул гуфец ушикованый, оная людкость, побожность, оныи твои цноты, оная до намнЂйшого склонность, згола на здумЂванье МинервЂ.
Умыслила прето, велможный наш добродЂю, гору тобЂ выставити. Гору, мовлю, Парнассу й Геликону, на которых абыся вес свЂт малый могл твоєи славы и телесным и душевным оком дочитати. Не дивуйса, пристоит так зацной сла†на горЂ вдячности от нас поставленой быти. Бо слава высоко лЂтаючи высоко сЂдает.
Пристоит так зацной сла†на горЂ. Бо маєт гуфцы, которыи для показаня гойных Церкви Божой добродЂйств добывают.
Пристоит так зацной сла†на горЂ, абовЂм так знаменитыи и немаль врожоныи тобЂ поступки на гору небесную вправажати побожных людій звікли.
Пристоит заисте гды за вступленьем солнца в знаки пулъночныи світ земный з зимы ся смЂет, гор квЂтками одЂваєт, и взрок утЂшаючи фарбуєт, а звлаща гды солнце предвЂчное з под земных краев выникнувши, душу знову на гору спасенія подносит,
Отвори ж, велможный патроне, ворота зычливости твоеи той горб которыися каждому отвором ставили.
Отвори ач подлой невысменитой, єднак же правдивой и не облудной: поневаж правда и щирость хоч в наубожших великои завше у тебе поваги єст.
Найменшій з братіи общежителнои монастыра печерскаго, превелебности твоей в духу сын и послушник. Софроній Почаскій гимнастес, кіновита, монах печер. реторики профессор".
За ходячими взірцями панегіричної літератури, розуміється, знаходимо тут віршу на "стемму" (герб Могил), десятистих (л. 1 об.); коротку тристрофну віршу на портрет Могили, представленого на горі Геліконі 1, в архімандричих ризах і атрибутах, як він відкинув знаки світської гідності — корону, скіпетр, горностаєву мантію, що летять долі під ноги (л. 3 об.); другу таку ж віршу під образком, що представляє молодого Могилу в образі Муція Сцеволи — стоячи на Геліконі, віддає він руку свою "етруському огневі", від Муція, мовляв, виводять свій рід Могили, і молодий Могила прикладом свого предка "жарет" не руку, а все тіло для загального добра (л. 11 об.). Поминаючи ці й інші квітки панегіричного віршарства, наведу характеристики "семи свобідних наук", з додатком теології, що виникають з джерел Гелікона і десяти "літорослей наук", що виростають на Парнасі 2.
1 "Геликон жродло наук вдячность посылает Твоей, отче святний, бо в ней мЂстце мает", л. 4 зв.
2 "Двоєверхій Парнассе, поднеси до неба Имя славных Могилов — вдячности потреба" — л. 12.
Вони в поетичній формі викладають програму і спрямування нової школи. Здебільшого ця поезія досить невисокої вартості — рубана в 13-складові двостихи (з цезурою по 7 складі), чистісінька проза. Але місцями трапляються і гарні образки: Орфеєві співи в розділі про музику, образ зоряного неба в розділі про астрономію, весняна радість у розділі "Талія".
"Геликон" то єст сад умЂєтности первый, осм кореній вызволеных наук в собЂ маючій, през пречестнЂйшого є. мл. господина отца кир Петра Могилу в Россіи ново фундованый.
Корень умЂєтности першій: грамматіка: учит слов и мовы.
Розумному под небом где мЂстце звЂряти,
Позволено, там, можеш то латво познати,
Якого бы пожитку была и похвалы.
Слов складанья наука, през час так немалый.
Хто бы ввдал як звано киты вод глубоких,
На повЂтру и землЂ мешканцов широких.
Єще людем и над тых погребна єст мова,
Хто не глупый заж не тот що не мовит слова;
Недивуйся, бо негдысь до згоды призваный,
Тож повЂдал сын з Маи под Ксанфом спытаный.