— Але як, люба? — спитала Джейн, збиваючи попіл із сигарети з рудим фільтром у тарілочку з візерунками «пейслі», з якої Зукі з’їла вже всі горіхи; по тому вона (Джейн) димно зітхнула, нетерпляче, через ніс, мовби прочитавши Александрині думки, передбачила цей спалах занудства.
— Не можна ось так вбивати її, — вела далі Александра, насолоджуючись враженням, яке вона справляє: пухкої, проблемної старшої сестри.
— А чому ні? — сухо спитала Джейн. — У своїх думках ми постійно вбиваємо людей. Стираємо помилки. Переставляємо пріоритети.
— А може, це взагалі не через наше закляття, — припустила Зукі. — Може, це ми просто так думаємо. Зрештою, вона ж у руках лікарів і медсестер, а в них є всі необхідні інструменти й усякі штуки, щоб рятувати життя.
— Та вони ж брешуть, — сказала Александра. — Всі ті наукові штуки — брехня. Має ж бути якийсь спосіб відвернути закляття, — заблагала вона. — Якщо ми всі втрьох зосередимось.
— На мене не розраховуйте, — сказала Джейн. — Я тут зрозуміла, що обрядова магія наганяє на мене нудьгу. Це ніби якийсь дитячий садок. Моя збивачка й досі вся в тому воску. А діти ніяк не заспокояться, що то була за штука у фользі; вони як зациклились на ній і, боюсь, розповідають друзям. А ще, ви двоє, не забувайте, що я все ще сподіваюся влаштуватись у церкву, а подібні чутки не спонукають добрих містян найняти такого хормейстера.
— Як ти можеш бути такою безсердечною? — вихопилося в Александри, що приємно відчувала, як її емоції розбиваються об витончений антикваріат Зукі — овальний столик, триноге шейкерське крісло[86] з плетеним сидінням, — начеб приливна хвиля, що несе до берега уламки. — Хіба ти не бачиш, наскільки це жахливо? Все, що вона зробила, — це погодилась на його пропозицію, а що ще їй було казати?
— Як на мене, то це вже смішно, — сказала Джейн, загострюючи кінчик сигарети об край тарілочки. — «Крихітка Дженні померла учора», — додала вона, ніби цитуючи.
— Золотце, — сказала до Александри Зукі, — я чесно боюсь, що це поза нашими силами.
— «Більшої шльондри ми не знали ніколи», — провадила Джейн.
— Це не ти зробила, ти була щонайбільше провідником. Як і всі ми.
— «За душу її помолімося хором», — процитувала Джейн, вочевидь, закінчуючи.
— Нас просто використовував усесвіт.
Александрою заволоділа певна гордість за своє ремесло.
— Ви обидві не впоралися б без мене; в мені було багато енергії, я гарно все організувала! Використовувати ту страшну силу було чудóво!
Вона вже почувалася чудово, її скорбота гамселила по цих стінах, обличчях і речах — по морській скрині, ослінчику з мережаним сидінням, товстих ромбоподібних шибках, — начеб масивними подушками, хмарами її запалу й каяття.
— Та ну, Александро, — сказала Джейн. — Це на тебе не схоже.
— Знаю, що не схоже. Кілька днів по тому я почувалася паршиво. Не знаю, чому так. Лівий яєчник дуже болить майже перед кожною менструацією. А вночі хапає поперек, та так сильно, що я аж прокидаюся й лежу, скрутившись, на боці.
— Ой ти моя пухкенька няшка-бідолашка, — сказала Зукі, підвівшись і зробивши крок, так, що кінчики її грудей колихнулися під лискучим дашикі. — Тобі потрібен масаж спини.
— Так, потрібен, — надулася Александра.
— Ходи сюди. Лягай на диван. Джейн, посунься.
— Мені так страшно, — слова Александри приправляло посопування, поколюючи їй у ніздрях. — Краще б це був усього лише яєчник, а не…
— Тобі просто треба нового коханця, заспокойся, — сказала їй Джейн, просичавши останнє «с» у своїй звичній манері.
Звідки вона знає? Так, Александра сказала Джо, що більше не хоче його бачити, але цього разу він не передзвонив, і дні його мовчанки перетворились на тижні.
— Підніми-но свою красиву блузку, — сказала Зукі, попри те що це була не красива блузка, а одна зі старих сорочок Оза, кінчики комірця якої відмовлялися вкладатися, бо з них повипадали пластикові вставки, і з плямою від їжі біля другого ґудзика, яка вперто не хотіла виводитись.
Зукі зняла бретельку ліфчика, застібки були вже звільнені, і грудну клітку Александри заповнило відчуття розширення. Тоненькі пальчики Зукі заходилися масажувати колами. Жорстка подушечка, в яку вперся ніс Александри, приємно пахла мокрим псом. Вона заплющила очі.
— А ще треба гарно промасувати стегна, — донісся голос Джейн.
Дзенькання й шарудіння позначили те, що вона поставила свою склянку й загасила сигарету.
— Тиск у попереку походить зі стегон, тож його треба полегшити.