— Ти виглядаєш змореним, — устигла сказати йому вона.
— Так і є. Сюзанно, так і є. Фелісія щовечора сідає на телефон, як не через одне, то через інше, а мені лишається тільки пити. Колись я ходив дивитися в телескоп, але зараз мені потрібен потужніший, бо через цей ледь видно кільця Сатурна.
— Зводи її в кіно, — запропонувала Зукі.
— Пробував: ходили на ідеально безневинний фільм із Барбарою Стрейзанд — Боже, але ж який у тієї жінки голос, протинає тебе, як ніж! — але в одному з анонсів її дуже обурило насильство, тож вона пішла й провела половину фільму, скаржачись менеджеру. Тоді повернулася на другу половину й обурилась, бо їй здалося, ніби там показали забагато цицьок Стрейзанд, коли та нахилилася, вдягнена в таку, знаєш, сукню з початку сторіччя. Той фільм був навіть не PG, а просто G[36]! Там люди співали у старих трамваях!
Клайд спробував засміятися, та його губи вже відвикли від цього, тож було дуже шкода дивитися на той викривлений розріз, що виник у нього на обличчі. Зукі відчула порив задерти свій шоколадно-коричневий вовняний светр, розстебнути бюстгальтер і дати цьому чоловікові при смерті присмоктатися до своїх пружних грудей; однак в її житті вже й так був Ед Парслі, з неї досить і одного страдника-інтелектуала. Щовечора вона намагалася не думати про Еда Парслі для того, аби, тільки-но отримавши дзвінок, помчати, з неабиякою полегкістю, крізь затоплені заплави до острова Ван Горна. Ось де відбувалась якась дія, а не тут, у місті, де заляпана нафтою вода в порту налітала на сваї й кидала брижі відбитого світла на змучені обличчя мешканців Іствіка, які важко сунули до виконання своїх громадянських чи християнських обов’язків.
Попри те, соски Зукі набрякли під светром, усвідомивши свою цілющу силу бути для кожного чоловіка садом, засадженим антидотами й піліативами. В ареолах защипало, як тоді, коли дітям колись треба було її молоко чи коли вони із Джейн і Лексою зводили конус влади, і її кістками розходився, ніби якийсь постріл тривоги, холодний трепет, розкочуючись навіть по фалангах пальців рук і ніг, ніби ті є такими собі тоненькими трубочками, що переносять потоки крижаної води. Клайд Ґебріел схилив голову над статтею, редактурою якої саме займався; його безбарвний скальп зворушливо показав поміж довгими, просторими смугами дубово-блідого волосся кут, якого сам він ніколи не бачив.
Зукі вийшла з редакції «Вісника», ступила на Док-стрит і пішла в «Немо» на обід; перспектива тротуарів і переливчастих вітрин магазинів пружно оперізувала її струнку фігуру, ніби попруга. Щогли кораблів, що купчилися ген за сваями, начеб ліс зі струнких лакованих дерев, поріділи. З південного боку вулиці, на Причальній площі, кремезні старі буки довкола невеличкого гранітного військового меморіалу утворювали крихку, навислу жовтаву стіну, гублячи листя з кожним подувом легкого вітерцю. Вода з наближенням зимових холодів прибрала сталевішої блакиті, супроти якої біла вагонка будинків з боку затоки виглядала сліпучо-сніжною, виставляючи на огляд кожну дірочку від цвяшка. «Яка краса!» — подумала Зукі й налякалася, що її власні краса й життєвість не завжди будуть частиною всього цього, що одного дня вона зникне, як загублений шматок дивної форми з самого центру пазла.
Джейн Смарт репетирувала другу сюїту Баха для віолончелі, в ре мінорі: маленькі чорні ноти прелюдії скачуть вгору-вниз, а тоді знову загострюються й розпластуються, ніби дещо піднятий чоловічий голос під час розмови; старий Бах знову привів у дію свій непогрішний тональний двигун вичікування, і зненацька Джейн почало це обурювати, ці ноти, такі чорні, впевнені й маскулінні, ускладнюють гру пальцями з кожною транспозицією теми, а йому все байдуже, цьому мертвому квадратнолицьому старому лютеранинові в тій своїй перуці, з тим своїм Господом, генієм, двома дружинами й сімнадцятьма дітьми; йому то байдуже до того, як болять її пальці чи як її покірний дух метається туди-сюди, вгору-вниз від цих військових нот, аби лиш надати йому голосу опісля смерті — безсмертя задаваки; вона різко запротестувала, відклала смичок, налила собі трошки сухого вермуту й пішла до телефона. Зукі вже мала би повернутися з роботи, кидаючи своїм бідолашним дітям арахісового масла й желе, перш ніж вирушити на ідіотську вечірню громадську зустріч.
— Треба зробити щось, щоб завезти Александру до Дерріла, — такою була суть дзвінка Джейн. — Я забігала до неї в середу ввечері, хоча вона казала, що не треба, бо, здається, образилась, що ні в кого не вийшло в четвер — вона надто прив’язалася до четвергів, — і виглядала вона дуже засмученою, аж хворою від ревнощів, спершу через мене з Брамсом, а тоді й через твою статтю, маю визнати, що твоє писання якимсь чином зачепило її, тож мені не вдалося витягнути з неї бодай слова, а сама я не насмілилась тиснути на неї розпитуваннями, чому він не запрошує її.
36
Згідно з американською класифікацією кінофільмів, фільми категорії G призначені для всіх глядачів і не містять насильства, еротики тощо. PG — наступна категорія, що вимагає, аби діти переглядали фільм у присутності батьків.