Виснажлива робота
У 1885-му та в попередні роки Іван Франко дуже багато працював: він співробітничав із журналами, видавав альманахи («Діло», «Зоря», «Зеркало»; «Ватра», «Перший вінок»), писав оригінальні твори. Працював багато й наполегливо, намагаючись виконувати будь-яку роботу якнайкраще. Але втома давала про себе знати. Геній поета злітав у творчу високість, а людина відчувала себе виснаженою. Михайло Драгоманов неодноразово докоряв І. Франку за (як він вважав) розпорошення таланту, він писав: «Ви себе не шануєте й не бережете!» Така напружена робота мала багато негативних наслідків – надзвичайна розпорошеність таланту, фактичні помилки в текстах, виснаженість, слабке здоров’я, втома. Письменник розумів, що докори Драгоманова справедливі. У листі до Олени Пчілки І. Франко писав: «Не дай, Боже, бути таким зайнятим, як отсе я…»
Шлюб
Під час другої поїздки до Києва (травень 1886 року) Іван Франко одружився з Ольгою Хоружинською[1]. Він оселився в помешканні власника «Мінеральних вод» галицького емігранта Качали, використовуючи час не тільки на женихання, але й, значною мірою, на студіювання наукових матеріалів. Наприкінці травня відбулося й вінчання у церкві колегії Галагана. Розповідають, що навіть перед вінчанням письменник поводився не так, як звичайні закохані молоді люди. У квартирі Є. Трегубова (наречена І. Франка була сестрою його дружини) зібралися дружки й бояри О. Киричинський, І. Крачковський, І. Житецький та В. Ігнатович, одяглася й молода до вінця, а молодий затримавсь у кабінеті хазяїна за переписом якогось цікавого старого вірша, доки йому рішуче не нагадали, що пора відбути урочисту церемонію. Франко одяг сюртук, і всі рушили через шкільний двір до церкви. Ольга Хоружинська з якоюсь містичною переляканістю ставилася до травня як невдалого для одружень місяця: мовляв, за народними віруваннями, всі подружні пари, які в травні (маї) побираються, будуть усе життя «маятися», тобто жити неспокійно, мати багато випробувань у подружньому житті. Й острахи Ольги Хоружинської були небезпідставні. Члени сім’ї Трегубових приховали від І. Франка, що Ольга страждала від нервових розладів і що це успадкована хвороба. Сам же поет перед весіллям перебував довгий час у роздумах, чи правильно він чинить.
Зі спогадів дочки Ганни Франко-Ключко: «Ольга Франко, з дому Хорунжинська, була донькою Федора і Марії Хорунжинських. Батько її офіцер і поміщик з наддніпрянської України, Харківської губернії Сумського уїзду з села Тимофіївка, що була родинним маєтком. Він помер скоро, залишивши чотири доньки і трьох синів. По смерті батька мати жила разам з “бабушкою”, багатою поміщицею, людиною холодної, суворої вдачі. Вона курила файку на довгім мундштуку, і обов’язком мами було цю файку запалювати. Цю службу вона виконувала із страхом, бо за непослух і збитки бабуня била мундштуком дуже боляче її по маленьких пальчиках. Мама була наймолодшою в родині, старші її сестри були: Олександра, Марія і Антоніна. Але швидко померла її мама, а спадок став жертвою опікунів і родини. Брати покінчили студії: найстарший поїхав на Сибір як залізнодорожний інженер, середній оженився і жив в Катеринославі урядником, а наймолодший, Миколай, поступив на воєнну службу. Під час турецько-російської війни молодого елегантного офіцера посилають на фронт. Ранений в обидві ноги. Необхідна ампутація обох ніг, але він від операції відмовився. До його смертного ложа підійшов цар, який тоді якраз візитував воєнні шпиталі, і, почувши рішення офіцера, запитав, чого бажає за свою геройську службу і смерть. Офіцер сказав: “Я маю чотири сестри, круглі сироти, прошу ними заопікуватися”.
Ця подія вирішила долю 4-ох сестер. Їх прийняли на виховання і науку до Харківського Інституту благородних дівиць, що був призначений виключно для дівчат дворянського походження і вдержуваний на кошт царя. Сестри Ніна, Марія і Саня не кінчають інститут, лишають його і виходять заміж. Антоніна вийшла за Трегубова, професора воєнної Академії, знаного діяча української Київської громади; Марія перебуває в Одесі і там скоро вмирає, Олександра виходить заміж за Ігнатовича, директора державного банку спершу в Петрограді, опісля в Києві. Мама, скінчивши інститут (на рівні з гімназією), поступає на так звані “Вищі женські курси” (дівочий університет) при інституті, а по скінченні залишається як учителька при інституті. В інституті дістала виховання і школу, яку діставали доньки з найліпших родин. Вивчила світові мови: французьку, німецьку, англійську, прекрасно грала на фортепіано, була освічена й начитана. Приїжджаючи на літні вакації до своїх сестер до Києва, зазнайомилась з новими течіями серед українського громадянства. Народовольські ідеї тодішнього громадянства були зовсім чужі для вихованок “Інституту благородних дівиць”, але як велика ентузіастка театру, музики і літератури, захопилась думкою стати дружиною вже тоді визначного українського письменника. Хоча вона й мала серйозного претендента на її руку, все ж таки піддалася намовам сестер і їхніх мужів, які її не любили і бажали якнайскоріше її позбутися. Так прийшло в 1886 p., в Києві, до одруження моїх батьків.