— Це не витребеньки, — вперто сказала Таумі.
— Ти хоч знаєш, скільки мені років?
Маріонелла покосилася на водія, котрий був за склом і не міг чути їхньої розмови.
— Тобі не стільки, як ти уявляєш, — сказала Таумі. — І не переч. Інакше справді звільню з роботи.
— Після того, як тебе викупаю? — нагадала давню погрозу Маріонелла.
— До того, якщо ти… Ах, дорогуще огидне чудовисько!
Таумі схилила голову на плече Маріонелли й схлипнула.
«Якби хто мене зараз побачив», — подумала.
Її, могутню свавільну Таумі Ремпбелл!
Але вона таки здійснила задумане. Велика чорна Маріонелла, виявляється, гарно пахла.
А наступної ночі Таумі Ремпбелл кохалася з Джеймсом Річардсоном. Психоаналітик виявився дуже ніжним і невмілим. Кілька разів твердив, що про такий фантастичний подарунок долі й мріяти не міг. Таумі всміхнулася, коли він сказав їй це вже після кохання.
А про свою зраду вона вранці повідомила Костью і спитала:
— Між нами все?
— Ні, — почула у відповідь.
— Отже, ти мені прощаєш?
Пауза. Далеке дихання. Уривчасте, важке. Затамоване і уривчасте.
— Я теж кохався цієї ночі з Наташею.
— Наташа?
— Моя дружина.
— Ах ти поганий рашен сволоті! — вибухає Таумі.
— Виходить, тобі можна, моя красунечко? А мені — ні? — Голос у Костьї на диво спокійний.
— Ти хочеш бути з нею? — питає Таумі.
— Ні. Але вона попросила… Сума моїх аліментів… мого відступного… зменшується майже вдвічі.
— Яка ціна за одну ніч! Супермен хрін…
Таумі розроджується словами ще крутішими й брутальнішими. Десь там, у Росії, її Костья не витримує і сміється. Сміх летить через безліч країн й один океан, його не здатні зловити прикордонники й оштрафувати митники.
— Гранд мерсі твоя Наташа, — двома змішаними чужими мовами каже Таумі.
Насправді вона не розуміє — радіти їй чи сумувати? Десь там, на південному заході США, лютує черговий торнадо. А може, й не торнадо. Взимку ці бурі називаються якось інакше. Нью-Йорк не менш засніжений, ніж Москва. Треба навідатися до маєтку-замку, там, певно, зараз дуже гарно. Океан, якщо спуститися вниз десь за кілометр, в цей час сірий, аж сталевий, і по-особливому рокітливий.
Коктейль думок проноситься, змішується в голові Таумі. Одна з думок: може, женити на собі Річардсона? Забезпечена вірність до старості.
«Хіба я буду коли-небудь старою?» — думає Таумі.
І раптом пригадує свою дивну мандрівку до ще дивнішої країни. Конкурс, красунь, точніше, псевдокрасунь, що здається фантомом. Поїдка до села з назвою… О, її вимовити неможливо… Кукур… Куку… Кукур’їчки… О, йес! Вона осилила! Задум божевільного старого Джавіртана… Невже вона, Таумі, могла шукати якийсь череп?
Вона пригадує… Чиє ж обличчя постає перед її очима? Боже мій, того не зовсім здорового на вигляд чоловіка. У Ку-ку… Кукур’їчках… Той чоловік, розповідала перекладачка-вчителька Зіна… Зінаїда… О, йес! Зінаїда казала, що він закоханий в неї, Таумі. У неї багато закоханих. Дуже багато. Але цей чоловік… Зіна казала, що він зберігає її портрет на горищі будинку. Що одного з тих портретів намагався вкрасти rat.[17] А той… О, Джон-Іван забрав портрета… Портрета чи фото… Забрав у щуряки, Іван казав, розповідала Зіна, що було справжнє полювання. Навіть битва.
Таумі сміється, уявивши цю картину, цю сцену.
Закоханий щур? У неї? Ха-ха! Треба десь про це розповісти.
Таумі повеселіла. Та до неї прийшла інша згадка. Тут, в будинку, у сейфі знаходиться череп. І не просто череп, а череп Туммі Маліколоне, Великої Мамби, відьми чи чарівниці, праматері врятованого нею народу ібіро. Що робити з ним?
Ще дорогою до кабінету, в якому зберігався череп Туммі Маліколоне, Таумі вирішила, що має робити.
Вона має повернути черепа Туммі Маліколоне народу ібіро. Він повинен належати цьому маленькому, але гордому народу і знаходитися там, де йому й належить бути — у могилі-пагорбі, насипаному на честь славної дочки народу ібіро.
Того ж дня за її дорученням Ніколь і працівники її аналітичного центру навели довідки. Звернувшись до посольств африканських держав Беніну і Нігерії, вони дізналися, що оскільки більшість народу ібіро проживає в Нігерії, то там же знаходиться і резиденція його величності Вождя і Короля ібіро Самбутсахве Маліто II. Посольство Нігерії послало запит до відповідного міністерства, ті звернулися до короля. Через тиждень від короля надійшло офіційне запрошення, в якому говорилося, що король Самбутсахве щасливий дізнатися, що така славна особа, як супермодель Таумі Ремпбелл має родове коріння в народі ібіро й належить до вельми знаного і шанованого роду Маліколоне. Король, його родина і весь народ ібіро будуть щасливі бачити міс Ремпбелл почесною гостею його королівської величності і всього довіреного йому Господом Богом і богами його народу — народу ібіро. Звісно ж, Таумі послала телеграму із вдячністю за запрошення і обіцянкою найближчим, зручним для його величності часом прибути. Ще трохи часу пішло на узгодження всіляких формальностей.