— Вона запрошує прекрасну гостю станцювати з ними танок найбільшої радості — мратітуму, — пояснив перекладач.
Таумі поглянула на короля, той підбадьорливо кивнув — сміливіше, мовляв. І Таумі спустилася вниз, де її взяли в своє коло десятки ібірських жінок. Таумі танцювала разом з ними, взявшись за руки, руки відпускали, й тоді вона намагалася повторювати рухи своїх сусідок по танцю. Довкола першого кола утворилося друге, потім третє, четверте, десять кіл танцювали довкола Таумі. Враз вона відчула, наче її підхопила і несе кудись велетенська хвиля, тільки не людська, а морська, ні, швидше хвиля була невидимою, але зримо відчутною, це котився й котився вал радості й щастя. Він накривав її з головою і знову відпускав.
Потім жінка, котра кликала її до танку, вивела її в самісінький центр буйства жіночих тіл і енергії. Вона опустилася на коліна й поцілувала землю. Відійшла вбік, а потім те саме проробили геть усі жінки. Коли ж Таумі Ремпбелл лишилася сама — вона легенько кланялася кожній жінці й під кінець дійства відчувала, як пливе під ногами земля й водночас вона піднімається кудись у вись — до неї спустився король. Його величність сказав, що прекрасна й така бажана гостя, гордість його народу, може сказати кілька слів, кілька речень, а може говорити, скільки вважатиме за потрібне. Говорив король чистісінькою англійською мовою й сказав на кінець, що сам буде її тлумачем. Хай говорить, це місце, звідки дуже добре чути на долину й обидва пагорби.
Таумі зібралася з духом, сказала кілька вітальних слів про те, наскільки вона рада перебувати на землі, з якої походить її коріння, з якої пішов рід, котрий заснувала славетна Туммі Маліколоне. І вимовивши це, вона попросила принести їй інкрустовану скриньку, яка лишилася в кареті, якою її сюди привезли. Доки скриньку несли, Таумі пояснила, що за скарб знаходиться в ній. Коли король Самбутсахве почув про череп Туммі Маліколоне, він пустився в неймовірний танок, хоч і заважало довге національне вбрання, схоже чи то на плаття, чи давньоримську, тільки зшиту з різних шматків матерії (натуральної і дорогої, завважила Таумі) тогу. Зробив порух рукою, і йому подали плоского барабана. Король вдарив кілька разів по барабану пальцями і голосно, аж пішла далека луна, сказав, спочатку англійською, а потім мовою ібіро, що сьогодні справді найщасливіший день у його житті й бутті його народу. Адже з тих пір, відколи вони дізналися, що могилу великої Туммі Маліколоне пограбовано, його народ охопила, огорнула, наче темний саван, велика, безпросвітна, мов темна африканська ніч підчас сезону дощів, печаль. Тож спасибі, велика вдячність, що гостя віднайшла, а може, й викупила череп Туммі Маліколоне. Тепер не потрібно буде щоночі представникам різних родів народу ібіро сидіти довкола могили, палити вогнища суму й печалі. За те, що прекрасна гостя віднайшла, а може, й викупила череп Туммі Маліколоне, він, король Самбутсахве Маліто Другий нагороджує її карікутамом — найбільшим, найціннішим діамантом з королівської скарбниці.
«Везе ж мені», — подумала Таумі.
Доки король говорив, йому принесли скриньку. Він подав скриньку Таумі, й коли гостя дістала череп і вручила королю, той підніс черепа високо над головою і закричав: «Хей!» і «Бурті хей махамме!»[21]
Далі король сказав, що вони негайно поїдуть до могили великої Туммі Маліколоне. Королю подали найсучасніший чорний джип, він величним монаршим жестом запросив до нього Таумі.
До могили вони дісталися десь після півночі, зробивши дорогою зупинку на коротку вечерю. Дорогою король говорив і говорив. Розповів про свій древній рід, який бере початок однієї гілкою, звісно ж, з роду Туммі Маліколоне, а другою — від самих імператорів могутньої колись держави Сонган, про звичаї і обряди народу, про те, яким багатообіцяючим для цьогорічного врожаю було закінчення сезону дощів.
Довкола пагорба, в якому знаходилися кістки Туммі Маліколоне, справді горіли вогнища і сиділи чорні, як ця ніч, люди.
Коли король-вождь сказав їм, що він привіз, повітря пронизав могутній гортанний крик. Таумі відчувала страшенну втому. Можливо, відчувши її стан, король підкликав старого чоловіка зі свого почту і щось спитав у нього. Потім сказав, що їхній головний духівник-шаман радить поховати череп з першими променями сонця. Наче за помахом чарівної палички біля підніжжя пагорба з’явилися намети. Біля одного з них відбулася ще одна вечеря з суміші місцевих і європейських страв. Король Самбутсахве, як виявилося, п’є лише джин і місцевий напій тамурангве.
Ледве Таумі впала на пахучу постіль, як відразу провалилася в сон. Її не стали будити під час урочистої церемонії поховання черепа. Шануючи гостю, прощально-поховальні пісні співали тихо, упівголоса. Коли ж Таумі прокинулася і відкинула пологу намету, то побачила ціле поле молодих ібірців чоловічого роду, які стояли на колінах перед наметом. Як тільки вона з’явилася, юнаки тричі низько, до землі, вклонилися й щось прокричали, піднявши дружно догори свої смагляві руки, що, як і їхні тіла, мов справжні чорні діаманти, блищали на сонці, яке висіло в центрі неба над їхніми головами.