КОРОЛЬ: Що-що? Він одружується? Ти смієш мені таке казати? Цей зухвалий молокосос знущається з нас! Ха! Знущається! Мені доведеться його проклясти!
КОРОЛЕВА: Ігнацію, ти цього не зробиш!
КОРОЛЬ: Я прокляну його! Щоб я так жив, прокляну! У кайдани закую! Ха! Викину негідника на вулицю!
КОРОЛЕВА: Ігнацію, інакше буде скандал! Скандал буде! Ігнацію, він це від щирого серця! Це все його добре серце!
КОРОЛЬ: Через добре серце ранити серце старого батька?
КОРОЛЕВА: Він це з милосердя! З милосердя! Його зворушила недоля цієї бідолашки — він завжди був незмірно чутливий! Ігнацію, інакше буде скандал!
КОРОЛЬ (недовірливо): Зворушила недоля?
КАМЕРГЕР: Ваше Величносте, Її Величність має слушність — принц це з уродженої шляхетності. Це шляхетний вчинок. (Убік.) Ваша Величносте, якщо не шляхетний вчинок, тоді скандал, як два на два чотири. Він затявся. Не можна довести до скандалу!
КОРОЛЬ: Ну-ну-ну! (До Принца.) Філіпе, ми по роздумах визнаємо хай би там як... палку шляхетність твоєї поведінки.
ПРИНЦ: Тут немає жодної шляхетності!
КОРОЛЕВА (поквапливо): Шляхетність, шляхетність, Філіпцю, — не перебивай, ми вже ліпше знаємо — і на визнання шляхетності твоїх намірів дозволяємо тобі представити нам твою наречену, тиха недоля якої розворушила в нас усі наші вищі інстинкти і всю нашу прекраснодушність. Ми приймаємо її в замку як рівну найродовитішим дамам, і це, напевне, не завдасть нам шкоди, а навпаки, вивищить нас!
ПРИНЦ (іде вглиб сцени): Цириле, давай її сюди — король погодився!
КОРОЛЕВА (збоку, до Короля): Ігнацію — тільки спокійно.
КОРОЛЬ: Гаразд, гаразд.
Підходить Принц, ведучи Івону попідруч.
А це... ну!
Придворні, які досі визирали з-за дерев, наближаються, гучання сурм.
ПРИНЦ: Твоя Величносте! Представляю тобі мою наречену!
КАМЕРГЕР (упівголоса): Уклонитися — уклоніться, пані... Уклонитися...
Івона не реагує.
Уклін, уклін...
ПРИНЦ (пошепки): Уклін!
КОРОЛЕВА (упівголоса): Ну-ну... (Злегка кланяється, намагаючись дати Івоні зрозуміти.) Ну-ну...
Король злегка кланяється, як Королева.
Івона не реагує.
ПРИНЦ (який трохи отетерів, до Івони): Це король, батько, Його Величність, а це мати, Її Величність... Уклонися, уклонися!
Івона не реагує.
КОРОЛЕВА (поквапливо): Філіпе, ми зворушені... Яке ж це солодке створіння (цілує її). Дитинко, ми будемо тобі батьком і матір’ю, нас возрадував євангельський дух сина нашого, ми шануємо його вибір. Філіпе, треба завжди увись — і ніколи донизу!
КАМЕРГЕР (дає знак придворним): О-о-о!
ДВІР: О-о-о!
КОРОЛЬ (збараніло): Так, так... теє... Авжеж.
КОРОЛЕВА (поквапливо): А тепер відпровадь її і накажи приготувати для неї апартаменти (великодушно) і щоб їй нічого не бракувало!
КАМЕРГЕР (дає рукою знак придворним): О-о-о!
ДВІР: О-о-о!
Виходять: Принц, Івона, Цирил, двір.
КОРОЛЬ: А це... А це... Тримайте мене! Бачили? Ви бачили щось подібне? Таж це, власне, не вона нам, а ми їй — не вона нам, а ми їй склали уклони! (Вражений.) Ото вже бридота!
КОРОЛЕВА: Бридота, але вчинок гарний!
КАМЕРГЕР: Якщо наречена бридка, то вчинок мусить бути гарним. Ваша Величносте, у принца це за кілька днів минеться, тільки не треба форсувати, а я ще нині зайду до нього і вивідаю його справжні наміри. Це звичайна екстравагантність, тільки не варто його дражнити і пробуджувати спротив. Наразі треба спокійно.
КОРОЛЕВА: І з тактом.
Виходять.
Aкт II
Апартаменти Принца, в одні двері заходять Принц, Цирил, Івона, у другі — лакей Валентій з ганчіркою.
ПРИНЦ (до Валентія): Валентію, прошу вас тут не тинятися.
Валентій виходить.
Посади її тут. Бо я постійно боюся, що вона втече. Може, прив’язати її до ніжки стола?
ЦИРИЛ: Вона і так напівжива. Не втече. Філіпе...
ПРИНЦ: Ну?
ЦИРИЛ (осудливо): Навіщо це все?
ПРИНЦ: Навіщо? Навіщо? Це потвора, яку варто здолати, перешкода, яку варто здолати — ти розумієш? Якщо є мисливці, котрі виходять у темну ніч на поєдинок із буйволами... якщо є такі, хто хапає бика за роги... Цириле...
ЦИРИЛ: З тобою нині неможливо дійти згоди.
ПРИНЦ: Але найпевніше за все це якась нестерпна цікавість — цікавість, подібна до тієї, з якою ми розглядаємо черв’яка, ворушачи його патичком.