Івона мовчить.
Зараз-зараз. Ну гаразд, але хіба всередині вас, пані, чогось немає? Невже нічого немає? Адже не може бути, щоби ви складались із самих фізичних вад. Мусить у вас бути щось таке, якась принада, якась підвалина, якийсь зміст — дещо таке, у що ви вірите, що ви любите в самій собі. Побачите, ми роздмухаємо той пломінчик, у вас з’являться рум’янці.
Івона мовчить.
Зажди! Стримайся! Це дуже важливо — скажімо, хтось підходить до тебе й каже, що ти — така-то й сяка-то, найгірші, найжахливіші речі, які вбивають людину, перекреслюють, відбирають у неї дар мовлення, життя. На що ти відповідаєш: «Так, я така, це правда, але...» Але що?
Івона мовчить.
ЦИРИЛ: Ну, що? То що?.. Кажіть сміливо!
ПРИНЦ: Але, наприклад: «...У мене добре серце. Я добра». Розумієш — ота єдина принада. Цей єдиний плюс!
ЦИРИЛ (рвучко): Кажіть! Кажи, пані!
ПРИНЦ: То, може, ти пишеш вірші, га? Якісь поминальні вірші, якісь елегії... ну... о, хай би вони були найгіршими, ручаюся тобі, що я декламуватиму їх із запалом. Просто дай мені точку опертя — дай мені точку опертя! Отож ти пишеш вірші, га?
Івона мовчить.
ЦИРИЛ: Вона це зневажає.
ПРИНЦ: Чи ти віриш у Бога? Молишся? Стаєш навколішки? Віриш, що Ісус Христос помер за тебе на хресті?
ІВОНА (зневажливо): Авжеж.
ПРИНЦ: Диво! Нарешті! Слава тобі, Господи, на висоті! Але чому вона це каже... тоном... тоном... із такою зневагою? Про Бога зі зневагою! Про те, що вона вірить у Бога, зі зневагою!
ЦИРИЛ: Це переходить межі мого розуміння.
ПРИНЦ: Цириле, я щось тобі скажу. Вона вірить у Бога через свої дефекти і знає про це. Якби в неї не було дефектів, не вірила би. Вона вірить у Бога, але водночас знає про те, що Бог — це тільки пластир на її психофізичні дефекти. (До Івони.) Хіба не так?
Івона мовчить.
Бр-р-р... А таки є в цьому якась страхітлива мудрість — сонлива мудрість...
ЦИРИЛ: Ліки! Ліки! Пігулки і відповідний оздоровчий курс зцілили би від цієї мудрості. Гігієна — вранішня прогулянка — спорт — булочки з маслом.
ПРИНЦ: О, перепрошую, ти забуваєш, що її організм не приймає ліків. Не приймає, бо він занадто сонний. Ми це вже знаємо. Не приймає ліків від сонливості, бо надто сонний. Ти забуваєш про містичне коло. Ранкові прогулянки і спорт, звісно, добре вплинули б на це її ослаблення, але вона не може ходити на прогулянки, бо занадто слабка. Пані й панове, тобто не пані й панове, а Цириле, чи ти чув колись про щось подібне? Це викликає співчуття, так, але це співчуття... різновид цього співчуття...
ЦИРИЛ: Мабуть, це кара за гріхи. Ви, пані, мусили добряче нагрішити в дитинстві. Філіпе, на споді цього мусить бути якийсь гріх, тут без гріха не обійшлося. Ви мусили нагрішити.
Івона мовчить.
ПРИНЦ: Ха! Тепер я упіймав кота за хвіст! Послухайте, пані, — якщо ви така ослаблена, то і страждання мусите відчувати слабше — слабко і ще слабше, ви чуєте? — Коло замикається на вашу користь, усе вирівнюється. Усі чари, всі спокуси цього світу ви мусите відчувати слабше, і тому ви ще й мусите слабше страждати.
Івона мовчить.
То що?
Івона мовчить, придивляється до Принца з-під лоба.
ЦИРИЛ (помітив це): Чого це вона так?
ПРИНЦ: Що?
ЦИРИЛ: Начебто нічого! А все ж таки...
ПРИНЦ (стривожено): Чого це вона так?..
ЦИРИЛ: Філіпе! Це вона до тебе!
ПРИНЦ: До мене? Що?!
ЦИРИЛ: Та ж бо оце... Адже вона тебе... очима поглинає... Пристрасно! Пристрасно, бісова мама! Вона підбирається до тебе... отак, по-своєму... Вона до тебе! До тебе! Обережно — її слабовитість пристрасна, пожадлива, як сто чортів!
ПРИНЦ: Вона безсоромна! Це безсоромність! Специфічна безсоромність! Як смієш ти до мене чіплятися, глисто! Припечемо її? Візьми коцюбу і розігрій до білого жару — ото стрибатиме! Пустимо її в танок!
ЦИРИЛ: Таж Філіпе!
ПРИНЦ: У ній є щось таке, чого не проковтнеш! Таке, чого не можна знести! Ви мене ображаєте, пані! Ви ображаєте мене до глибини! Знати не хочу більше про ваші клопоти — ти песимістко, ти — ти реалістко...
ЦИРИЛ: Філіпе!
ПРИНЦ: Диви, як вона сидить.
ЦИРИЛ: Нехай підведеться.
ПРИНЦ: Тоді вона стоятиме! Диви, як просить... як просить... Вона постійно про щось просить... про щось, про щось — про щось — чогось домагається від мене. Цириле, цю істоту треба знищити. Дай мені ножа — я з легким серцем перетну їй горлянку.