Тетяна теж заслужила на добротний випускний наряд: батько, потайки від шолудивої матері, приділив їй цілих сімдесят гривень, щоб купила вона на міському базарі й сукню, і нові босоніжки. І дівчині таки вдалося мати напрочуд оригінальний вигляд серед однокласниць, які вбралися переважно в білі, схожі на весільні бундючні плаття. Тетяна ж прикупила собі довгу до п’ят яскраво-зелену сукню, що в ній скидалася на русалоньку, і жовті босоніжки на тоненьких високих підборах. Таке сміливе поєднання кольорів і впадало у вічі, і свідчило про її норовисту та сміливу вдачу. А саме цього й домагалася Тетяна: їй подобалося, коли про неї думали не як про простачку, а як про дорослу, з перчинкою, жінку-звабницю.
Марійка й собі добре розуміла, що йти на таке свято в улюбленому чорному геть не по-людськи, тож дослухалася материних порад – убрала простенький, без ніяких витребеньок, голубий безрукавий піджачок і такого ж кольору спідничку-розлітайку до колін.
Але найбільше вразила всіх Маргаритка. Багато хто чекав, що своїм звичаєм вона матиме недоладний сороміцький вигляд. Але, видно, дівчину мало знали: вона ж має подругу, а в тої бабуся-рукодільниця! І от Дарина Яворівська викроїла для Ритки такий убір, який її однокашницям хіба снився.
Синю мінливу тканину Ритка купила за позичені в Пелихової Катьки гроші. З неї вийшло хоч коротеньке, але славне платтячко на бретельках. Проте неповторний чарівливий образ створювала накидка, яку пошили з прозорого волошкового шифону. За нього випускниці довелося викласти цілих сімдесят п’ять гривень! Та вона й хвилини не жаліла про це. Бо такою красивою Ритка себе ще не бачила. Широкі розкльошені рукави, такі ж розлітайки-поли, що прикривали хоч дерматинові, але теж новенькі чорні босоніжки… У цій легкій, повітряній і розкішній мантії випускниця почувалася царівною з казки про лебідку, що оберталася на небаченої вроди дівчину…
Ахнули всі у школі, коли вгледіли завше по-дурному вдягнену Крадуниху. Ба навіть позаздрили її на диво модному та не схожому на жоден інший приголомшливому нарядові. Серед захоплених був і Віктор, син суворої, вимогливої і найчастіше невдоволеної вчинками й знаннями своїх учнів математички.
Отоді й зацвіло їхнє кохання. Зайнялося шпарким червоним кольором, що своєю грайливістю та яскравістю, певна річ, дошкуляє всім навколо. Як то, щоб отакенний завидний красень занадився ходити до Крадунихи?! Хіба дівок достойних немає в селі?
Ритка здогадувалася, що такі пересуди пускають «доброзичливі» односельці, а надто Вікторова мати, яка й чути не хотіла ущипливих балачок про сороміцькі походеньки свого синочка. Постановила: «Пограєшся, Вітьку, а як наспіє час женячки,[37] сам зрозумієш, що для життя потрібна дружина путня й тямуща».
Математичка була переконана: одружуватися з дівчиною з найганебнішої й найбезпутнішої родини в селі не стане в сина ні сміливості, ні відваги. Видно, знала кровиночку. Чи то пак чула серцем. Бо за місяців вісім дізналася, що син таки надумав женитися, але, звісно ж, не з Крадунихою. З донькою її колеги. Світлана ще тільки закінчувала школу, а вже носила під грудьми Вікторову дитину…
Ритка цього не знала. Вона всім єством кохала красеня Вітька, тому довіряла, жодних правил у їхніх стосунках не прописувала, претензій не мала – обдаровувала ненаглядного цілковитою свободою. Сподівалася: оцінить те, що став першим чоловіком у її житті, цілував-обіймав, тішився-упивався юним тілом, невмілими, проте жагучими пестощами, коли хотів і де хотів…
До того ж одразу після випускного, коли Віктор уперше провів дівчину додому, Ритка пообіцялася, що, всупереч незавидній репутації, зробить усе, щоб стати гідною парою вчительчиному синові. Казала собі: «Я виберуся з цієї непутньої хати, я не буду така, як батьки-алкоголіки, я ніколи не зледащію так, як вони, про мене не казатимуть так, як про них. Я не встидатимуся говорити те, що думаю, бо мене будуть хвалити. Про мене не казатимуть «безнадійна, аморальна, шалапутна мати», а казатимуть: «От яка мала Чикуниха молодчина, як захтіла, то й вибралася з пропащого кодла! Ніяк не схожа ні на матір-пиячку, ні на безбожницю бабу Параску! От яка хазяйка файна! От яка мати хороша!» Отаке я буду чути! Щоб усі знали! І ти, Вітьку, перший хоб знав, яка я в тебе буду!..»