Марійці, другій Ритиній подрузі, досі ще серце боліло від скорботи, тому їй було не до балачок про чиєсь кохання або зраду. А Валька вчилася в сусідньому обласному центрі в університеті культури на бібліотекарку, додому приїздила рідко, переймом[39] на вихідні, та й то, коли Тетяна з Маргаритою не сиділи вдома, а заробляли на життя.
– Ей, подруго, ану-но вставай хутчій! Наші вже в полі, а тебе добудитися не можу! – Тетяна термосила Риту після завсідної вечірньої гулянки. – Якщо тобі геть кепсько на другий день, то нащо п’єш стільки?! – взялася виховувати, тільки-но та заворушила пересохлими губами.
– Ой, Тетяночко, ні, я не встану, збреши що-небудь бригадирові, – застогнала Рита, випила мінералки, що стояла на долівці біля ліжка, й гепнулася на інший бік.
– Ритко, матері твоїй… ану, вставай! Буряк за тебе ніхто сапати не буде! – Тетяна неабияк розгнівалася і крапля в краплю стала схожа на свою шолудиву матір. – Третій день гульбаниш, напиваєшся до одрубону! Скільки можна?! Ану, вставай, кажу тобі!!! – репетувала.
Отож Рита мусила звестися з постелі й поволі, досипаючи на ходу, так-сяк натягти на себе робочу вдяганку.
Де й поділася ота прудка, заповзята веселуха-оптимістка. Відтоді, як компанія примочила Вікторове весілля могоричем, що його привезла Тетяна, Рита вже й спати не лягала, не перехиливши мінімум три по п’ятдесят якогось спиртного напою. Так, наче без горілки-вина і їжа їй була несмачна, і сон благодатний не брав. Спершу дівчата по «цеху» підтримували її, і собі за вечерею випивали потрохи для апетиту. Але згодом Рита почала шукати для цього діла компаньйонів уже поміж місцевих любителів випити й закусити.
Отоді вона познайомилася з двадцятивосьмирічним Левком. Жонатим, батьком двох дітей, комбайнером. Абияким на вроду, рудоволосим, з обвислим пузом – цілковита протилежність чорночубому хорошунові[40] Віктору. Хтозна, чого саме з Левком злигалася Ритка в цьому невеличкому білоруському висілку. Відверто, не зважаючи на місцевих приятелів по чарці, демонструвала свою пристрасть і хіть до непривабливого чолов’яги, не приховувала й того, що після роботи саме до нього поспішає на здибанку, відкіль поверталася лише на світанку. Затим ішла сапати буряки, а ввечері була ще одна серія, як згодом з’ясується, сумної мелодрами.
Сталося то через три місяці майже щоденних їхніх побачень. На Святу Пасху з Білорусі додому Рита приїхала не сама – з Левком. Матері, як і Андронові, до того було байдуже, вони хіба раділи, що тепер сама донька наливатиме їм випити за сніданком, обідом та вечерею. Бо ж гість у хаті! Як не пришанувати?! У селі навіть у найсуворішої хазяйки не велося відпускати гостя з дому, не вчастувавши. «Тричі п’ють і в найгіршій хаті! – казали, припрошуючи гостей. – А наша ж таки не найгірша!» – наливали по четвертій…
Але саме через це Маргарита ненавиділа свята. Соромилася комусь признатися, але ні Пасхи, ні Різдва чи Трійці вона ніколи не чекала й не любила. Бо цими днями в її хаті оковита лилася не лише з перевернутих через незграбність склянок, а й дзюрила по огидних п’янезних підборіддях, обляпаних та засалених пазухах таких самих невдах, як і її батьки.
Щоб не бачити того, Ритка з Левком, які у веранді на тапчані тіснилися, ледве порозплющували очі святої недільки, поспішили в гості до добре знайомої обом Тетяни та її чоловіка Дмитра. Скуштували лимонної паски, що на селі тоді тільки в моду заходила й у доброї господині – Тетяни – з першого разу вдалася смачна та пишна. Потроху й випили… А десь за годину до їхньої компанії долучилися… Віктор зі Світланою та своїм майже п’ятимісячним синочком Юрасиком.
Як побачила молода мамуся колишню свого ненаглядного, ледь не луснула од злості! Проте хутко втихомирилася й мовчки сіла до святкового столу.
Тим часом Ритка й знаку не подала про переполох, що бурлив-шматував, наче здичавіла вівчарка, всеньке її нутро. Вона й далі жартувала, виголошувала нісенітні тости, перехиляла одну по одній чарки бурячанки й усе намагалася не дивитися на Юрасика: не хотіла бачити плоду й дотепер коханого, такого милого її серцю, але чужого чоловіка.
– Теє, а можна мені сказати? – десь уже по годині шостій зненацька розтулив рота до цього мовчазний, ні риба, ні м’ясо, Левко. – Теє, – зашарівся попри хміль. – Дозвольте мені підняти… гм… за тезку найпрекрасніших жінок в історії!