А тепер і не згадують про давнє ні Параска, ні її кров – Ганна.
Добре ми хутко забуваємо, хіба прикре до суду-віку пам’ятаємо…
Отож і нині баба Олена додому ні з чим мусила вертатися.
«І чого ж ти така вперта?» – подумала вдова, яка знову до сусідки з чистим серцем і добром прийшла, а навзаєм лише зневагу дістала.
– Видужуй, Парасю, – уголос попрощалася й зачинила за собою важкі, як лиха доля, двері.
Розділ шостий
Дарина та Мелашка
Ось уже багато літ поспіль у суботу перед Великоднем Валька з бабусею роблять крашанки. Цьогоріч до чудодійства долучився і маленький Максим.
– Пофарбуємо яйця в червоний колір, бо саме червона крашанка символізує свято Пасхи, – таємниці чарівливих виробів бабуся роз’яснювала тепер уже допитливому правнучкові.
Зі старечих вуст вони звучали якось по-особливому значуще й пам’яткіше.
Малий спостерігав, як бабуся клала майбутні крашанки в посудину, де кипіло темно-помаранчеве лушпиння цибулі, – варила яйця на малому вогні.
– А чому саме яйце – символи Пасхи? – поцікавився допитливий онук.
Валька згадала, що й вона колись ставила бабусі таке запитання. Тому ще раз почула від старенької прадавню історію про жінку-мироносицю Марію Магдалину. Вона вірно служила Ісусові й після Його вознесіння, коли імператори були гонителями та богоборцями, насмілилася прийти до Тиберія, попросити в нього дозволу на християнські проповіді.
– А тоді традиція була – заходити до імператора тільки з подарунком, – почала деталізувати знану історію Яворівська. – Тож убога Марія Магдалина з любові до Ісуса піднесла Тиберієві звичайне яйце, мовлячи: «Христос Воскрес!» Бо вірила в це. А він, невіра, відповів: «Так само воскрес, як на це біле яйце сказати, що воно червоне». І тоді сталося диво: яйце справді почервоніло. Тому крашанка – це спомин про ту подію.
– Баб, а чого ви ніколи писанок не робите? – цього разу запитання поставила Валька. Їй досі було цікаво бесідувати з рідною бабусею.
– Бо в нашій родині не робили їх, Валько, – знизала плечима Дарина.
– А виявляється, що на одному яйці можна зобразити цілий Всесвіт! – здивувала стару внучка.
– Та невже? Я того несвідома…
– За допомогою спеціальних знаків-символів на яйці можна зобразити небо, землю, навіть потойбічний світ!
– Але як? – не втямила Дарина.
– Ну, от, приміром, ялина означає пори року, залежно від того, де на яйці намалювати місяць і сонце, – почала роз’яснювати внучка. – Тобто на невеличкій писаночці можна зобразити одночасно зиму й літо. Хвилясті лінії вказують на дощ і символізують весну. А потойбічний світ позначають горщиком із прямими кутами, – Валька зирнула на Максима, який раптом зайшовся голосним реготом.
– Ти чого? – і собі сміючись, спитала сина.
– Нічого, – тільки й відповів малий, бо хіба міг запитати, чого людей у горщиках не хоронять? Ні, це питання йому видалося дурним. Хоч і смішним.
Коли ціла миска пофарбованих у цибулинні крашанок була готова, Максимко попрохав, тулячись до старенької:
– Баб, а розкажіть про солдата, який стріляв у Божу Матір.
І хоча Яворівська мусила робити це вже хтозна-який раз, проте не відмовила повідати історію, яку здавна переказувала своїм дітям, онукам і правнукам.
…Той день у їхньому селі тонув у пострілах і бомбардуваннях. Налякані селяни, як ті миші, тиснулися по переховках, що їх у господах було катма. Тому здебільшого мчали до лісу (добре, що бігти до нього було недалеко), де розповзалися по вузьких щілинах або тулилися в заздалегідь виритих заглибинах піщаного кар’єру.
Мати Дарини Яворівської Анастасія разом із чотирма дітьми замкнулася в хатньому льоху. Прихопила з собою дещо з одягу, два буханці хліба й не забула про родинний оберіг – ікону Почаївської Богоматері. Саме цей образок жінка вважала за найбільшу домашню коштовність.
Цілий день подумки молилася до Матінки Божої, а дітей просила з вуст і слова не ронити, щоб не зачув хто недобрий. Проте надвечір один із «визволителів» таки надибав схованку багатодітної Насті, чий чоловік поліг за «всіхнє щастя й долю» ще півтора року тому.
Очі солдата заблищали роз’ярілою зненавистю, коли він побачив у руках жінки ікону. Вирвав її в побожної сердеги, зареготав знервовано.
– Что, думаешь, это она тебя от смерти уберегла, а не я со своими отважными товарищами?[44] – випалив злісно.
Коли Настя з дітлахами виповзла з льоху, надворі ще було видко, хоча сонце вже й закотилося за вікна ночі. Обіймаючи кровиночок, жінка попрохала:
44
Що, гадаєш, це вона тебе вберегла від смерті, а не я зі своїми відваж ними товаришами