Півроку минуло від похорону, як до Марійки приїхав Василь. То було в четвер, а в неділю він навідався вдруге. Відбув службу в місцевій церкві, потім зайшов до магазину, купив пачку вівсяного печива, кілограм ірисок і попрямував знайомою дорогою до коханої дівчини.
Марійка якраз закінчувала бухгалтерський звіт, що його треба було здати в понеділок до обіду.
– Привіт, Марійко, то знову я! – сказав, зачинивши за собою двері найбільшої в цій оселі кімнати. – Хороший у вас священик, – почав з найсвіжіших вражень, – таку повчальну проповідь виголосив!
– Яку саме? – спитала Марійка, запрошуючи гостя перекусити свіжоспечених пиріжків з маком і молоком.
– «Тому, хто вірує, все можливе», – відповів Василь словами Ісуса, що їх Він промовив до батька, який привів порятувати хворого сина. Усе перепробував нещасний, щоб допомогти дитині, та марно. Почувши про незвичайного чудотворця, який лікує всяку хворобу в людях, прийшов, щоб вимолити милостиню. – Знаєш про це Боже чудо? – звернувся Василь до Марійки.
– Так, я, тогово-но, читала про це, – відповіла. – Тоді через батькову віру Бог зцілив його хворого сина, – пригадала біблійну історію дівчина. – Але, Васю, людина, тогово-но, все одно часто розчаровується в житті й перестає вірити, – опустила долу сумні очі.
– Як казав мені батюшка Роман, вірити – то не просто визнавати, що Бог є, а доручити йому своє життя. Ти ж ходиш до церкви? – спитав кохану Василь.
– Стараюся робити це щонеділі, але, тогово-но, сьогодні так розхвилювалася, що не встигну з роботою, то зосталася вдома, – відповіла. – Тогово-но, бери ось пиріжки, – усміхнено запропонувала гостеві пухкі ароматні смаколики. – Хоч вони й земна принада, але навіть Христос зголоднілих подорожніх хлібом пригощав.
Марійка з Василем обмінялися приязними усмішками й радо заходилися смакувати свіже печиво.
За тиждень, у неділю, Василь знову був у Марійки. Тоді вони разом поверталися з церкви додому. Йшли вулицею одне коло одного, тож сміливої картини не могли не помітити всевидющі односельці. Марійка розуміла, яка буча неправди й пересад випливе з цього вже за кілька хвилин, тому, пообідавши, мовила до юнака:
– Василю, я, тогово-но, хочу тобі в дечому признатися… Вислухай, а там як знаєш.
Вона дістала з шухляди невеличке фото, простягла Василеві й сказала, що то хлопець, якого вона любить понад усе на світі. Повідала й про свої нічні побачення з ним, осуд, що довгим шлейфом тягся через роки…
– Ліпше, щоб ти дізнався про все від мене, а не від чужих людей, – пояснила свою несподівану відвертість.
А наостанку додала:
– Вибач за те, що, тогово-но, так рішуче заговорила, але якщо й наступної неділі ти надумаєш приїхати до мене, то, тогово-но, ти добрий, і я теж постараюся бути з тобою доброю. Але обіцяти, що полюблю тебе, я не можу. Моє серце віддане йому…
Василь подякував Марійці за відвертість і взявся розпитувати її про Дениса – як йому живеться з Ритою у новому сімействі?…
Розділ дев'ятий
Маргарита
(продовження)
Старі баби називали її шльондрою, молодиці – шлюхою, курвою, лярвою, ровесниці або й геть юні дівчатка – давалкою, а чоловіки, незалежно од віку, – бляддю. І нічого вже не вдієш, і нічим не зарадиш. Школу Маргарита закінчила, й уже за рік звалилася на неї саме така слава. Так і тяжіє ці всі роки, так і панує. І найбільше – в рідній хаті, бо саме мати, Андрон і ненависна баба Параска взивали Риту всіма згаданими вище слівцями. Ще два роки Віктор десь-не-десь[55] навідувався до Рити. Найчастіше, як той хижий лис, будніми ночами, бо тоді було простіше втекти з дому: добряче натрудившись на полі чи коло дров, ніби зморений і безсилий, падав спати. А тільки-но міцний сон повивав дружину, вставав і мчав до Крадунихи. За зеленкуватими шторами на твердому тапчані раювали ненаситні коханці одну-другу годину. Та, коли в Ритки оселився новий незаконний приймак і тюремник Денис із сусіднього району, Віктор відступився.
…Своє двадцятиріччя Ритка хотіла відзначити розмашисто, запросила багато гостей, накрила хоч не пишний, але старанно підготований стіл, купила бурячанки. А що дівчина була «осіння», то впоратися з усім удалося легше, адже в коморі надибала кілька баночок засоленої й закрученої городини, молоду картоплю. І хоч її день народження випав на четвер, дівчина перенесла празникування на неділю, щоб змогли приїхати всі запрошені.
Першою прийшла вітати подругу Валька. Вона ніколи нікуди не запізнювалася, тож і цього разу, як і запрошували, прибула на шосту вечора. Вручила таємничий подарунок, запакований у маленьку лискучу коробочку, мовивши: «Ритко, нехай всюди береже тебе ангел-охоронець».