«Добре, добре! – тільки й викрикувала Рита. – Ох і добре!»
А коли Аркадій зробив останній порух, що супроводжувався голосним Ритиним зойком, свідченням того, що й вона разом із ним дісталася найвищої межі задоволення, молоді безсило попадали на траву. Ритку охопила дивна думка: «Ось де воно, справжнє…» А про що йшлося – чи то про насолоду, чи про почуття, чи про Аркадієву простоту та відданість, – вона й сама не знала. Просто так добре їй ще ні з ким не було.
Другого вечора Аркадій знову примчав до Чикунишиної хати. Але побачив, що коло веранди Ритка регоче з якимось незнайомим парубієм. Молодий, високий, наголо стрижений, з говіркою, не схожою на місцеву, з цибаком[60] у руках, він поводився розкуто й пихато. Аркадій заховався за дебелим дубом, постояв хвильку й хутко почесав додому. Більше ввечері до Маргарити не приходив.
Того вечора молода Крадуниха вийшла перекурити з прибулим із райцентру юнаком, що мав вельми заманливе прізвисько Бізнесмен. Нових знайомих з району привезла додому крутійка Любка. Молодша Ритина сестра вже давно порвала з чотириоким викладачем, зійшовшись із вигіднішим претендентом – Толиком Щукою. Його батько торгував на районному ринку свіжою рибою. Тоді, коли ненько всідався у свою куплену з других рук «Таврію» і їхав у районні села скуповувати живі карасики-лящі-окуні, саме Толичок, якого так і називали Щука, мусив його підміняти. А що молодому парубкові стояти під холодним, із важким душком бетонним покриттям центрального ринку було ліньки, він кликав на поміч друга Петьку. А тому було чисто-таки однаковісінько, де провести одну-дві години, якщо йому заплатять півтора-два десятки гривень.
Вельми вже Петька гроші любив. На відміну від фізичної праці. Але вдавав, що, як ніхто, вміє й крутитися, й добувати заробіток. Чи не тому хутко дістав од знайомих гордовите прізвисько Бізнесмен. О, воно так йому лестило! От тільки чи знав Петька, що більшість людей, що так його охрестили, вбачала в тому йменні геть інший зміст? Мабуть, до цього ще не докумекався.
І в Бізнесмена, і в Щуки завше в кишенях водилася жива копійка. А Любці більше нічого й не треба було. Мали за що випити-закусити, в «Околиці» посидіти, от і добре.
А цієї суботи вибралися міські парубки до села. Не стали відмовляти вабливим Любчиним запросинам. І справді файно тут! То й що, що в Крадунишиній хаті й курці ніде голову простромити, а от у садку, поміж вишень розлогих… Любота!
Бізнесмен одразу накинув оком на Любчину сестру, бо з перших хвилин запримітив, що вона жіночка «досвідчена». Ох, як кортіло йому опинитися з Маргаритою в трав’янистій рунистій купелі, що рясніла в садку! Однак мусив бодай годинку-другу потеревенити: не кидатися ж на жаданицю з порога.
Але цього разу Ритка була неприступна. Авжеж, вона справляла смішки та реготи з новим знайомим, галайкотала безперестанку, хвалилася знаннями білоруських анекдотів… Четвірка й до клубу на дискотеку поспішила, де Ритка звабливо витанцьовувала в коротенькій варьонці, а цілеспрямований Бізнесмен усе терся коло неї, викаблучувався запальніше, ніж вона, і так, і сяк натякаючи на свої нехитрі бажання. Але Крадуниха залишалася незворушна. Ох і розпалила цим крутого торгаша! Як ішли додому, Ритка й далі розводила жарти, а коли Петька клав руку на її плече, хвацько викручувалася з обіймів і далі крутила задом, аж біжучи знайомою стежкою.
– Ей, Марго, та чого ти? – бубонів собі під ніс Бізнесмен, коли вже під хатньою стіною стискав Риту в обіймах, намагаючись дотягтися до жаданих губ, що їх уже півночі ніяк не міг упіймати. – Ну, ми ж дорослі люди… Ну…
– Бесаме, бесаме му-у-у-чо, – несподівано Ритка наспівала знайому пісню. – Знаєш, що означають ці слова? – спитала нового залицяльника й широко вискалилася. Переклад українською вона знала: вичитала в одному з журналів, що їх брала у Вальки почитати. – Ні? – відповіла за Бізнесмена, що товк носом її шию та щоки.
– Ей, Марго, та чого ти? – далі добирався до гарячого тіла парубій. Так, ніби й не почув її недоречного запитання.
– А я знаю, що це значить, – далі, відвертаючись, крутила головою Рита. – Сказати?
Петро мовчки притискав Крадуниху до обдертої дерев’яної стіни.
– Ти ці-луууууй, цілуй мене сильніііііііііше, – проспівала протяжливо, а відтак випалила: – Не хочу я тебе, Бізнесмене! Не хо-чу!!! – вирвавшись з обіймів, метнулася до хати.
Сердитий, як набурмосений індик, Петька посидів іще з півгодини на порозі, викурив одну-другу сигарету, поки з сінника не вийшли Любка з Толиком. Усі троє ще трохи погомоніли, перекурили й подалися у веранду, де на гостей чекав тапчан. Нелегка доля випала парубкам – сьогодні вони ночували вдвох на твердому й незручному лігві.