Чудасiя!
Моя баба каже, шо бачила домовика. Я особисто їй вірю, бо сам бачив, як він тяг нашого рудого півня за хвіст і плював на кабачки. Я спочатку думав, що то мій дружбан Андрій Редька, але з бородою і без штанів. Але він втопив до тітки в Умань ще позавчора.
Бабо кажуть, що він не любить рудих (домовик, не Редька. Той любить тільки свою плоскодонку і сушені кальмари. Його не зупиняє навіть те, що кальмари дуже схожі на оце, що мій дід від п’ят в тазіку відшкрябує. Але я не за то! Рудих не любить.)
Клава Ковалєвська якось чугикала додому через балку. Хтось її схопив за коси та й потянув. Ледь з ніг не збив. Вона ж-бо думала, маніяк. Остап Любомирович сивухи налакались і пристають. А як обернулась - стоїть чорті-шо волохате і каже: «Курко руда, ходи-но сюда! Уууууу!» Отак і каже: «Ууууууу»! Клава там і всралась. Я образно кажу. Може, просто всцялась.
Баба хреститься і ставить з вечора на стіл рюмку і шмат батона. Каже, щоб домовик смакував і нас не трогав. Діду встають уночі, шорхаються, натикаються на сто грам, а ранком баба оре за забор:
- Івановна!
- Агов!
- Окропила хліб. Тер ходити не буде?
- А якої кози сеча?
- Петровни. В неї коза - дочка кози отця Афанасія.
- Знатно! Не буде ходити.
Діду насторожено хмурять брови.
- Папа!
- Ну.
- А Бог є?
- Є.
- А чого?
- Чого «чого»?
- Ну для чого він є? Шоб в церкву ходити?
- Да.
- Що «да»?
- Мать! Ти виростила ідіота!
Я люблю свого батька.
Но маму трошки більше.
- Міша, хочеш братіка?
- Ні.
- А сестричку?
- Ні.
- Чого? (у мами якісь свої недоречні плани)
- Якщо буде малий, то ти заставиш мене спати з бабою. А вона хропе і плямкає.
- Тю, дурненький, не заставлю!
Кстаті, сдох наш рудий півень.
Сусіди кажуть, шо від старості. Що домовики - то всьо маячня, казки і кобилячий брєд для младьших класів.
Ха! То вони ще не чули про фею блакитних струмочків і про…
Матюкливого гномiка
Матюкливий гномік - це вам не жвачний король. І не конфєтний. Це сила!
Треба опівночі взяти дзеркало, запалити свічку і пильно, не моргаючи, вдивлятися в дзеркало. Сміятися не можна. Треба казати: «Матний гномік, появись, матний гномік, появись (три раза!), матний гномік, появись». А коли випригне - не лякатися, а схопити за бороду. Чи за підштанніки, чи шо там підвернеться і… цей. Ну… Що робити далі, я не знаю точно, але Мар’янка Куценко знає - в неї сестри подруга, так в тої брат на морі визивав і після цього мовчить і заїкається.
Ми з Ганькою хтіли визивати, але вона заснула, як дровиняка, ще в півдесятої, а Редька - той рже, як ненормальний, ніякої консолідації!
- А я хрестовий король, бабуню?
- Червовий.
- Я не яблуко.
- А тобі хтось сказав, шо ти яблуко?
- Ти сказала червовий! А червові тіко яблука. Джонатан Голд. І сливи твої: «Вищий сорт, купуйте, жіночко, я своїми руками поливала-собирала…»
- А в лоб?
- Олена Анатоліївна каже, брехати - нєхорошо.
- Твоя Олена Анатолівна - вертихвостка недоучена.
Беру ложку гарячого картопляного пюре і розмазую по батону. Смакота! А якшо зверху соличкой присипать…
- Ти б ще з гречкою зробив. Не дитина, а кухонний комбайн.
- А шо? Смачно хіба?
- Не видумуй. Хватило, що ти хліб із хлібом їв - мені перед тьотьой Ірою аж соромно було. Ніби ми тебе і не годуємо зовсім!
- Так весело же ж! На чорний кладеш білий - зєброчка.
- Зеброчка. Міша, не плямкай!
- Я не плямкаю.
- І не розмовляй.
- Я не розмовляю
- І не заперечуй матері.
- Я не заперечую!
- Так, зара батькові скажу.
- І кажіть!
- Міша!
- І кажіть, кажіть! Плямкаю, говорю, вилизую підливку, зламав відро. А то не я зламав! То дід щебень носили вчора! Щебень-но-си-ли-и-и-и-и!!…
Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте мені робіть - ріжте, бийте. До баскетбольного щита посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не буду. Я не хочу. Мені і так добре.
Добре.
А взагалі, надоїло мені це все!
На полному сiрйозi,
чуєте!
Я від вас іду. Не хочете - не нада. Не нужен вам такий син - і не треба! Я вже все рішив.
Носки треба взяти. Багато. І дождєвік.
Ви будете плакать!
Особисто Ви, бабо, будете ридать! Сядете під холодильником і відразу згадаєте, хто Вам з шланга помідори поливав, хто гусей ганяв і хто проголосував назвати нашу свиню Маріанною (мама - проти, тато - воздєржался, дід - «ви ще в ЗАГС її одтарабаньте, на регістрацію»).