Кстаті, задумайтесь і Ви, шановний Полікарпе Ігнатовичу, хто тепер стане брехать мамі «Вони з нашим фельдшером майструють кролятнік» три дні поспіль.
Не треба сліз, мамо!
«Как провожают параходи - совсєм нє так, как поїзда…» (текст пісні).
Будьте мужні! Не сморкайтесь в фартух, бо люди дивляться.
Я стану капітаном дальнєго плавання. Адміралом дальнєго плавання стану! І ти пожалкуєш, як сварила мене за три в четверті, за желє в кармані. Персикове. Ти дістанеш моє фото, там, де я усміхнений і в шапці… Но будєт позно!
Де фонарік?
Треба взяти шось поїсти на перші дні. Тіки не варені яйця! І взяти книжку про Крузо.
Єдина халепа, що батьки поїхали - і зачинили мене в хаті. Вікна - не варіант. Я ж не тікаю! Я гордо йду!
Прийдеться перенести міропріятіє на завтра. Воно і краще - сьогодні по тєліку «Мушкетьори».
Но завтра - ви всі пожалієте!
Хоча завтра точно нє. Кому ж не хочеться дізнатися про…
Хвилi Атлантики
На агрофірму приїхав практікант Рибалко або, як бугалтєрша його називає, Сірожа-голубчик. На голубець практикант схожий тільки тим, що від нього постійно тхне піджаркою. А так зовсім нормальний, ну то й що, шо столичний. Загоряє на сонці, носить майку «Монтана» з орлом. А як він м’яч набива - сила!
Це Зінаїда Карпівна (в неї він квартирує) сама запропонувала:
- Нехай Мішеньку Сергій з географії підтяне.
А мама сказала:
- Нехай, - і пішла на роботу.
А я сказав:
- Лабрадоргібралтар, - і не запнувся.
А батько:
- Ніхто тебе не питає.
Ввечері практикант ходить на дискотеку. Тому займаємося ми вдень. Їмо млинці зі сметаною для підпитки сил. Рибалко довго сьорбає чай (так громко, ніби йому медалі за це вішають). І приступаєм.
- Екватор.
- Шо екватор?
- Ну… цей…
- Мішо, не кросворд розгадуєм. Не мотиляй ногами.
- Спитайте мене лучше про столицю Монако! - І швидше перерив.
- Ох і вумний! Столиця Монако?…
…Монако!
- А Канади?
- Еее! Ми так не домовлялись!
Сидимо. Витягую з компота вишні, облизую пальці. Кісточками пуляю в клумбу, хай проростають.
- І великий той пароход?
- Великий, Мішка. Гро-мад-ний!
- Брешете?
- Зуб даю.
- Та всі ви дорослі брешете…
Ну хіба ходять справжні капітани у спортівках?! І я ж кажу - не ходять! А батько обіцяв, що познайомить з «самим настоящим». Я місяць ждав. Щоб спитать про шторма, про кругосвєтку. І, може, навіть попроситься юнгою! І щоб «Право руля»! І «Ліво руля»!… А у нього, людоньки, баркас. «Мирний». Та корова наша покійна за той баркас більша!
Не капітан - а так, одно названіє.
І без бороди!
- Що задумався, Міхєльсон?
- Нічо.
- Барбариску будеш?
- Ні.
- Ех. А якорь на том пароході, прикинь, як ти ростом.
- Ну то й що.
- Та чесно!
- Чесно-пречесно?! А як же його тоді дістають?!
Я дуже люблю задавати питання. Чому у собак хвіст мотиляється з боку в бік, а не зверху вниз. Чи може крокоділ з’їсти вомбата. Що таке вомбат.
Але ось тато чомусь дратується і грюкає дверима…
Цiкаво, чому?!
- А лисина так блистить чи її протирати треба?
- Протирати.
- А чого?
- Ти мене дратуєш спеціально?
- Не спеціально.
- Тоді навіщо питаєш, дурню?
- Просто так.
- Просто так розвернувся і пішов в кімнату!
- А на вечерю буде шо?
- Марципани в шоколаді.
- А шо це?
- Ти оставиш мене в покої чи нє? На вечерю буде то, що ти сам приготуєш.
- Я умію макарони.
- А мовчати ти не умієш?
- …Умію.
- Не бачу!
- … А що ти робиш?
- Випилюю ящички! Міша, ти не бачиш, що я роблю роботу. Срочну. І ти мені заважаєш!
- Так би сразу і сказав…
Я нахожу собі нове занятіє - дістаю з холодильника курячу ножку. Без апетиту їм, але кісточку загортаю в газєтку і ховаю в карман. По моїм здогадкам, якщо вкинути ту ножку в наш ставок, у далекому будущому вчені знайдуть її і будуть довго вирішувати, чи були курки водоплаваючими, чи то просто ходили топитися під старість літ.
А скоро приїде мама. Я зачоркую кожен день хрестиком. Акуратно. Можна було закалякать, але то ж мама, а не 1 вересня! Ще буде вівторок, два дні, п’ятниця, потім ми йдемо з Редькою на карасів, з ночовкою, понеділок - і мама приїде. Вона в санаторії зараз.