«А, стара клієнтура!» — сказав Каптурак. Пізнім літом він перебував у Дубні, приймальні влаштовував собі в синагогах. «Тоді в мене була твоя жінка. І сина твого пригадую. Йому ж добре ведеться, хіба ні? У Каптурака легка рука».
Виявилося, що Каптурак готовий зайнятися цією справою. Наразі це коштувало по десять рублів за голову. Завдатку в десять рублів Мендель внести не міг. Каптурак придумав вихід. Він узяв адресу молодого Зинґера. За чотири тижні в нього буде відповідь і гроші, якщо у сина справді є намір стягнути до себе батьків. «Дай мені зелену картонку, лист із Америки і покладися на мене!» — рік Каптурак. І всі присутні закивали. «Їдь собі ще сьогодні додому. За кілька днів я до вас зазирну. Покладися на Каптурака!»
Кілька присутніх повторили: «Можеш спокійно покластися на Каптурака!»
«Яке щастя, — сказав Мендель, — що я вас тут зустрів!» Усі подали йому руку і побажали щасливої подорожі. Він повернувся на ринок, де чекав Самешкін. Той уже збирався вкладатися спати на своїй підводі.
«Із жидом один чорт домовиться! — сказав він. — То що, їдем таки сьогодні!»
І поїхали.
Самешкін намотав собі віжки на зап'ястя, він збирався трохи поспати. Він і справді закуняв, коні схарапудилися тіні опудала, що його якийсь панталаха виніс із поля і встановив на узбіччі гостинця. Коні помчали чвалом, фіра, здавалося, ось-ось полетить, диви, подумав Мендель, зараз пурхне, понеслося і його серце, ще трохи, і вискочить із грудей і поскаче світ за очі.
Нараз Самешкін голосно вилаявся. Фіра в'їхала в рівчак, коні ще тріпали передніми ногами по дорозі, Самешкін лежав на Менделеві Зинґері.
Вони вилізли. Дишло розкололося, одне колесо хиталося, в іншому виламалися дві шприхи. Треба було зупинятися на ніч тут. А вранці подивимось.
«Ось як починається твоя подорож до Америки, — сказав Самешкін. — І чого вас так носить світами! Дідько жене вас із місця на місце. Наш брат живе там, де народився, і тільки коли війна, йде в Японію!»
Мендель Зинґер мовчав. Він сидів на узбіччі гостинця, коло Самешкіна. Вперше в житті сидів Мендель Зинґер на голій землі, посеред глупої ночі, поряд із селянином. Він бачив небо і зорі над собою і думав, що вони затуляють Бога. Все це Господь сотворив за сім днів. А коли єврей хоче поїхати до Америки, йому потрібні роки!
«Бачиш, яка гарна ця земля? — спитав Самешкін. — Скоро жнива. Рік добрий. Якщо все піде так, як я собі думаю, куплю восени ще одного коня. Щось чувати від твого сина Йони? Він розуміється на конях. Він зовсім інший, ніж ти. А твоя баба тебе колись зраджувала?» — «Все може бути», — відповів Мендель. Йому раптом стало дуже легко, він усе розумів, ніч звільнила його від упереджень. Він навіть притулився до Самешкіна, як до рідного брата.
«Все може бути, — повторив він. — Баби ні до чого».
Раптом Мендель схлипнув. Мендель плакав, посеред цієї чужої ночі, поряд із Самешкіним.
Селянин притис кулаки до очей, бо відчував, що і він ось-ось заплаче.
А тоді обійняв Менделя за худі плечі й сказав тихо:
«Спи, любий жиде, виспися!»
Він довго сидів без сну. Мендель Зинґер спав і хропів. Жаби кумкали аж до рання.
Через два тижні у великій хмарі куряви до хати Менделя Зинґера під'їхав маленький двоколісний возик і привіз гостя — Каптурака.
Він повідомив, що документи готові. Якщо за чотири тижні від Шемар'ї, званого Семом, прийде з Америки відповідь, виїзд родини Зинґерів забезпечено. Тільки це хотів сказати Каптурак; а ще, що завдаток у двадцять рублів був би йому приємніший, ніж потім відраховувати цю суму від грошей, що їх пришле Шемар'я.
Дебора пішла в повітку з гнилих дощок, що стояла на їхньому маленькому подвір'ї, натягнула блузку на голову, видобула зі станика зіжмакану хустинку й відрахувала собі в долоню вісім твердих рублів.
А тоді знов одягла блузку, зайшла до хати і сказала Каптуракові: «Це все, що вдалося роздобути в сусідів. Мусите вдовольнитися цим».
«Зі старою клієнтурою можна бути й трохи поблажливішим!» — сказав Каптурак, сів до свого легкого, мов пір'їна, жовтого возика і тут-таки зник у хмарі куряви.
«Каптурак був у Менделя Зинґера! — кричали люди в містечку. — Мендель їде до Америки».
І справді, подорож Менделя Зинґера до Америки вже почалася. Всі люди давали йому поради проти морської хвороби. З'явилося декілька покупців оглянути Менделеву хату. Давали за неї тисячу рублів, суму, за яку Дебора віддала би п'ять років життя.
Але Мендель Зинґер сказав: «Ти ж знаєш, Деборо, що Менухим залишається? В кого він лишиться? Наступного місяця Біллес видає доньку за музиканта Фоґля. Доки в них народиться своя дитина, молодята могли б утримувати Менухима. За це ми дамо їм житло і не візьмемо грошей».