Кілька сотень років тому якийсь предок Менделя Зинґера, ймовірно з Еспанії, перебрався на Волинь. У нього була щасливіша, звичайніша доля, в кожному разі, вона менше привертала увагу, ніж доля його нащадка, а відтак ми не знаємо, чи багато, чи мало років йому знадобилося, щоби відчути себе рідним у чужому краю. Натомість про Менделя Зинґера нам відомо, що вже за декілька місяців він був ув Америці, як удома.
Так-так, він почувався мало не як у себе вдома в Америці! Він уже знав, що old chap по-американському означає «батько», а old fool — «мати», чи навпаки. Він знав кількох підприємців з Bowery, знав Essex Street, на якій мешкав, і Houston Street, де була велика крамниця його сина, його сина Сема. Він знав, що Сем уже American boy, що треба казати good bye, how do you do і please, коли ти вихований чоловік, що купець із Grand Street може розраховувати на повагу до себе, а іноді навіть мешкати на River, на тій River, якої так жадав Шемар'я. Йому сказали, що Америка — це God's own coutry, власний край Господа, як колись Палестина, а Нью-Йорк — справжнє the wonder city, диво-місто, як колись Єрусалим. Молитву натомість називали Service, благочинність так само. Семового наймолодшого сина, що з'явився на світ за неповний тиждень після дідового приїзду, звали не інакше, як Мак Лінкольн, і за кілька років — уф, але ж летить час в Америці! — він стане вже College boy. Му dear boy кличе його сьогодні невістка. Її усе ще звати Веґа, дивно, чому. Вона білява і лагідна, у неї сині очі, що виявляють Менделеві Зинґеру більше доброти, ніж розуму. Та й хай собі буде на здоров'я дурна! Навіщо жінкам розум, хай їй Бог помагає, амінь! Між дванадцятою і другою слід споживати lunch, а між шостою і восьмою — dinner. Цих годин Мендель не дотримується. Він їсть о третій пополудні й о десятій вечора, як удома, хоча вдома насправді день, коли він засідає до вечері, чи то ранній ранок, хто там його розбере. All right означає «Згода», замість «так!» тут кажуть yes! Бажаючи комусь чогось доброго, зичать не щастя-здоров'я, а prosperity. В найближчому майбутньому Сем уже збирається винайняти інше помешкання, на River, помешкання з parlour. Грамофон у нього вже є, Міріям іноді позичає його в свекрухи і несе на відданих руках вулицями, як хворе дитя. Той грамофон уміє грати багато вальсів, але також і Коль-Нідре. Сем миється двічі на день; вбрання, яке часом одягає на вечір, він називає dress. Дебора вже десять разів була в кіні й тричі в театрі. В неї шовкова темно-сіра сукня. Сем подарував. На шиї товстий золотий ланцюжок, вона нагадує одну з тих розпусниць, про яких іноді розповідають священні письмена. Міріям працює продавчинею в Семовій крамниці. Вона приходить додому після півночі й іде о сьомій ранку. Вона каже: Доброго вечора, батьку! Доброго ранку, батьку! І більш нічого. То тут, то там із розмов, що пролітають йому повз вуха, як ріка пропливає старому чоловікові під ногами, Мендель чує, що Мак пішов із Міріям на прогулянку, пішов на танці, пішов купатися, пішов вправляти гімнастику. Він знає, Мендель Зинґер, що Мак не єврей, козаки теж не євреї, до цього ще не дійшло, дякувати Богові, побачимо. Дебора і Міріям живуть у злагоді. В домі мир і супокій. Мати й донька перешіптуються, часто далеко за північ, Мендель удає, ніби спить. Завиграшки. Бо спить він у кухні, жінка з донькою в єдиній житловій кімнаті. Навіть в Америці не живуть у палацах. Вони мешкають на другому поверсі! Яке щастя. Як легко можна було б опинитися на третьому, четвертому, п'ятому. Сходи перехняблені й брудні, завжди темні. Навіть удень доводиться присвітлювати східці сірниками. Тут тепло, волого і клейко пахне котами. І все одно доводиться підкладати по кутках мишину отруту з товченим склом, підмішану до дріжджового тіста, щовечора. Щотижня Дебора шурує підлогу, але такою шафраново-жовтою, як удома, вона все одно ніколи не буває. Чому так? Може, Дебора занемічна? Чи залінива? Чи застара? Всі дощинки вищать, коли Мендель проходить кімнатою. Неможливо визначити, де тепер Дебора ховає гроші. Десять доларів на тиждень дає Сем. А Дебора все одно обурюється. Вона баба, й іноді в неї вселяється дідько. У неї хороша, лагідна невістка, але ж ні: Дебора твердить, буцімто Веґа має потяг до надмірних розкошів. Чуючи таку мову, Мендель каже: «Мовчи, Деборо! Тішся з дітей! Невже ти ще не досить стара, щоби помовчати? Тепер, коли ти не можеш закинути мені, що я замало заробляю, тебе мучить, що не можеш зі мною посваритися? Шемар'я забрав нас сюди, щоби ми постарілися і померли коло нього. Його жінка шанує нас обох, як і належить. Чого ж ти ще хочеш, Деборо?»
Вона не знала до пуття, чого їй бракує. Можливо, вона сподівалася знайти в Америці геть інший світ, у якому стало би можливо негайно забути давнє життя і Менухима. Але ця Америка не була новим світом. Тут було більше євреїв, ніж у Ключиську, власне кажучи, це й був такий собі трохи більший Ключиськ. Невже треба було подолати такий довгий шлях через таку велику воду, щоби знову потрапити до Ключиська, куди можна було запросто доїхати і Самешкіновою фірою? Вікна виходили в похмурий світловий колодязь, де билися коти, щури й діти, вже о третій пополудні, навіть навесні, треба було запалювати гасову лампу, тут навіть електричного світла не було, та й власного грамофона теж. Вдома у Дебори принаймні були світло й сонце. Звісно! Вряди-годи вона ходила з невісткою до кіна, двічі вже навіть їздила підземкою, Міріям перетворилася на вишукану панянку, в капелюшку і шовкових панчішках. Чемною стала вона. Та й гроші заробляє. Мак водиться з нею, ліпше Мак, ніж козаки. Він найкращий друг Шемар'ї. Щоправда, з його безперервних балачок не второпаєш ані слова, але якось уже звикнеться. Він метикуватіший за десятьох євреїв, і вже напевно має ту перевагу, що не вимагатиме посагу. Це ж, урешті-решт, інший світ. Американський Мак — не російський Мак. Грошей Деборі й тут не вистачало. Життя помітно здорожчало, вона ніяк не могла позбутися того заощаджування, звична дощинка на підлозі приховувала вже вісімнадцять із половиною доларів, морква здрібніла, яйця спорожніли, картопля померзла, юшки зводянистішали, коропи повужчали, а щуки покуцішали, качки змізерніли, гуси ствердли, а кури — то й узагалі ні до чого.