Ні, вона не знала до пуття, чого їй бракує, Менухима їй бракує, ось чого. Часто, уві сні, наяв, на закупах, в кіні, під час прятання, печення вона чула, як він її кличе. «Мама! Мама!» — кричав він. Те єдине слово, яке навчився вимовляти, тепер уже, мабуть, і забув. Вона чула, як чужі діти гукають своїх мам, мами відгукуються, ані єдина не відступилася добровільно від своєї дитини. Не слід було їхати до Америки. Але ж завжди можна повернутися!
«Менделю, — казала вона іноді, — а чи не вернутися нам, побачитися з Менухимом?»
«А гроші, а дорога, а жити з чого? Невже ти думаєш, що Шемар'я може стільки дати? Він добрий син, але ж не Вандербільт. А може, то була судьба. Залишімося наразі! З Менухимом побачимося вже тут, коли він одужає».
А попри те думка про від'їзд міцно засіла в Менделевій голові, ні на мить її не полишаючи. Якось, коли він навідався до синової крамниці (той сидів у конторі, за скляними дверима й дивився, як заходять і виходять покупці, благословляючи потиху кожного, хто входить), він сказав Шемар'ї: «Про Менухима й досі нічого не чути. В останньому листі від Біллесів про нього ані слова. А що, як я поїду подивитися, як він там, як гадаєш?» Шемар'я, званий Семом, був American boy, а тому сказав: «Батьку, це непрактично. Якби можна було забрати Менухима сюди, тут він би одразу видужав. Американська медицина найкраща в світі, я якраз прочитав у газеті. Тут такі захворювання лікують заштриками, просто-на-просто заштриками! Але оскільки його не можна перевезти сюди, бідолашного Менухима, то нащо викидати гроші на вітер? Не хочу сказати, що це геть неможливо! Та саме тепер, коли ми з Маком готуємо дуже велику оборудку, а грошей обмаль, навіть про це не говорімо! Зачекай іще кілька тижнів! Відверто кажучи: я і Мак, ми спекулюємо тепер будівельними ділянками. Якраз зносимо один старий будинок на Делансі-стрит. Кажу тобі, батьку, збурити будинок виходить майже так само дорого, як побудувати новий. Але не нарікаймо! Справи йдуть догори! Коли я згадую, як ми починали зі страхування! Вгору-вниз, вгору-вниз! А тепер у нас ось ця крамниця, можна сміливо сказати — цей торговий дім! Тепер до мене потяглися страхувальні аґенти. Я так собі дивлюся на них і думаю: я ж бо знаю ці діла, і виставляю їх за двері, власноруч. Усіх до єдиного!»
Мендель Зинґер не зовсім розумів, чому Сем викидає аґентів і чого так із цього тішиться. Сем це відчув і сказав: «Хочеш з'їсти зі мною breakfast, батьку?» Він удавав, ніби забув, що батько їсть тільки вдома, він радо скористався з нагоди підкреслити відстань, яка відділяла його від звичаїв вітчизни, він ляснув себе по чолі, наче був Маком, і сказав:
«Ах, ось воно що! Я ж зовсім забув! Але ж банана з'їси, батьку!» І замовив батькові банан. «До речі, про Міріям, — знову повів він, не відриваючись від їжі, — вона добре справується. Вона найгарніша girl у цій крамниці. Якби вона була в когось іншого, давно вже одержала би пропозицію працювати моделькою. Але я не бажаю, щоби моя сестра виставляла свою фігуру для чужого одягу. Та й Мак не хоче!» Він вичекав, чи не скаже щось батько про Мака. Але Мендель Зинґер мовчав. Він не був підозріливий. Він ледве розчув останнє речення. Він віддався внутрішньому захвату своїми дітьми, особливо Шемар'єю. Який він розумний, як швидко метикує, як вільно говорить англійською, як уміє натискати на різні ґудзики, визвірятися на хлопчиків на побігеньках, справжній тобі бос.