За лядою стояв айхмістр Айбеншютц, а продавець коло нього здавався змарнілим і змалілим (уявіть собі змалілий нуль поряд із жахливою цифрою), Айбеншютц диктував жандармові: «Грами!», або «три фунти», або «шість кіля», або теж: «Два метри!» Він виставляв перед собою фальшиві важки, як виставляють шахові фіґури. Високий і широкий стояв він отак, і сам собі здавався надзвичайно могутнім, утіленням закону. Жандарм занотовував, продавець тремтів. Іноді із заднього покою крамниці виходила жінка, вона заламувала руки.
Усі люди питали себе, чого того айхмістра не побрала холера. Бо він лютував гірш від будь-якої холери. Через нього до криміналу сіли торгівець коралами Нісен Піченік, торгівець тканинами Торчинер, молочар Кипура, торгівець рибою Ґорокін, продавчиня битої птиці Чачкес і багато інших.
Неначе холера, лютував він в околиці, айхмістр Ансельм Айбеншютц. А тоді повертався додому, тобто до прикордонної корчми у Швабах, і пив.
Траплялося, що під час його лютих службових наскоків жінка й діти якогось купця падали перед ним на коліна, благаючи не зголошувати їх до поліції. Вони чіплялися за його хутро. Вони не пускали його піти. Але рудий Пйотрак стояв непорушно поряд. Наблизитися до нього не наважувалася жодна жінка, жодна дитина, бо він був в однострої. Айбеншютц казав: Чому б не скреслити? Кому він що зробив? Вони ж усі в цій місцевості обкрадають одне одного. Ну ж бо, скресли його, Айбеншютце! Але це був лише давній, колишній Айбеншютц, який таке казав. Новий казав натомість: Закон є закон, до того ж тут стоїть вахтмістр Пйотрак, а сам я дванадцять років був солдатом, до того ж я й сам страшенно нещасний. Серце на службі зайве. І здавалося, що Пйотрак невпинно киває своєю рудою головою на все, що казав цей новий Айбеншютц.
Наприкінці лютого Айбеншютц дістав повідомлення про смерть в'язня Ляйбуша Ядловкера, наглядати за яким політична установа доручила йому з певних причин.
Увечері того ж дня, ніби знаючи це, по довгій відсутності в корчмі знову з'явився Каптурак. Він звично вклонився і сів до столу, за яким сиділи Айбеншютц, Самешкін, Евфемія і новий вахтмістр Пйотрак.
Весь світ грав у тарок, Каптурак програвав. Попри це, він був розгнуздано веселий.
Не було зрозуміло лише, чому. Крім звичних дурнуватих приказок і безглуздих висловів, якими рясніє мова гравців у тарок, він говорив і нові, свіжовинайдені, ще безглуздіші, як, наприклад: «Свині пішов вітер!» або «Гублю шлейки», чи навіть «Гноївка — золото» і подібне. Посеред цих приповідок, отак сидячи, ніби напружено розмірковуючи, яку карту кинути, він, так ніби поміж іншим і в тому самому тоні, яким щойно виголошував свої безглузді приповідки, сказав: «Пане айхмістре, ну, невже вам це вдалося? Ваш ворог справді помер?»
«Який ворог?» — спитав Айбеншютц.
«Та ж Ядловкер!» І цієї миті Каптурак поклав на стіл карту.
«Він був серед тих, яких кинули на холеру, — правив він далі, — і там заразився. Відтоді вже кілька місяців гниє під землею. Його хробаки вже ситі».
Евфемія сказала: «Неправда!» Вона зблідла.
«Та ні ж бо, правда! — відказав Айбеншютц. — У мене є офіційне повідомлення».
Евфемія підвелася без жодного слова. Вона пішла сходами догори, аби виплакатися. Самешкін перший склав карти, він був єдиний, хто сказав: «Я далі не граю!» Навіть рудий жандарм Пйотрак відклав карти, і тільки Каптурак удавав, що грає сам проти себе. Та зненацька й він кинув карти, ніби несподівано щось вирішивши, і сказав: «Отож ми, кредитори, перебираємо тепер це господарство, нас шестеро». При цьому він подивився на айхмістра Айбеншютца.
За столом запала моторошна тиша, чемний Самешкін ледве міг її витримати. Він устав і підійшов до механічної катеринки при буфеті, щоби вкинути трояка. Катеринка негайно заплювала «Маршем Ракоці» — з неповторним гримотінням мідних інструментів. Посеред цього шарварку Каптурак сказав жандармові: «А знаєте, відколи ви тут, наш айхмістр дуже построгішав. Усі продавці кленуть його на чім світ стоїть, а у трьох навіть відібрали концесії».
«Я просто виконую свій обов'язок», — сказав Айбеншютц. При цьому він думав про Евфемію і про того, колишнього Айбеншютца, яким він колись був, і про свою покійну жінку; але особливо про Евфемію, так, особливо про Евфемію думав він, як і про те, що він уже, власне кажучи, пропащий чоловік, у цій пропащій місцевості.