Цей обревок учинив точнісінько так, як і передбачалося, — замість того, щоб відкрити вогонь, він притьмом кинувся до мене й навіть автомат із плеча не додумався зняти!
Коли він підбіг і став нахилятися наді мною, я спірвав його за ноги і спритно повалив на землю.
— Привет, братуха! Не узнал, да? Мамед захарчав.
— Цо дэлай, э! — пробулькотів він, коли я вхопив його за горлянку. — Цево нада, братан?..
Я дико посміхнувся й сховав парабелума до кишені. Тоді добув з піхов на штанині довгого кинджала.
— Сколько людей в цеху?
Вістря кольнуло в шию, й Мамед побілів як полотно.
— Братан, ты цо! Не нада так дэлай… Мамед пльохо будет, да! Цево хочешь, скажи?
Я одвів лезо вбік і, подумавши, упер вістря йому під око, — там, де шкіра ніжна й так добре напинається від доторку твердої сталі.
— Вопрос понял, нет?
— Цево?
— Кто в цеху находится… ты, чурбан! Мамед задригонів усеньким тілом.
— Не нада резать, братан… все скажу, быляд буду!
— Ну?
— Диризук цеха пошел… Сирога тоже!
— А еще?
— Больше никто, братан!
Я ледве подав лезо вперед, і вістря вдавилося в плоть.
— Врешь, сука?
— Быляд буду, братан! — його зіниці розширилися й стали, як блюдця. — Мать клянусь, да!
— Барабаш там?
— Ну!
— А ты же говорил — двое в цеху! — я натиснув ще дужче, й вістря прорвало шкіру. — Кому лапшу на уши вешаешь, падла? Кому фуфло гонишь, казьол?
З-під ока бігла тоненька цівочка крови.
— Не… не нада, братан! — Мамед важко дихкотів, і його лице кривилося, мов у дитини. — Не убивай, да? Мамед не режь, да? Мать дома старый, плакать будет… слышь, да?
— Моргало выколю, падла! Сколько людей в цеху?
— Сирога, Диризук и Барабаш… джотвыран буду! Я вдав, ніби про щось думаю.
— Ну ладно… поверим! Что с Барабашем?
— Пльохо дэлай, да! — Мамеда тіпало як у трясовиці. — Братва резать хотел! Приехал Конь.
— Ну-ну… и че?
Мамед облизнув пересохлі губи.
— Сказал: подожди, да! Гарик мусора взял, на Барабаш менять будем… слышь, да? Но Диризук голова совсем плохо…
— В каком смысле?
— Он сказал: Барабаш — мало-мало резать нада! Ухи резать нада, понял? Глаза резать нада, понял? Пальцы тоже резать нада… А потом на Гарик менять… слышь, да! Все равно живой будет, понял?
Я відчув, як усередині все похололо.
— Давно Конь здесь был?
— Минут десять уехал. или чуть больше, да!
Я коротко замахнувся й рубонув його в перенісся. Це була робота на знищення, однак у нього зоставався шанс вижити — якщо ця веремія скінчиться за півгодини і вчасно буде подано медичну допомогу. Йолопе ти, йолопе, думав я, відтягуючи його до цементного складу… сидів би ти в своїх окопах та кохався з ослицями, — а так будеш гнити разом з бомжами в братській могилі! Тіло звисло на руках, мов ганчір'яна лялька, й перевалилося через поріг. Я щільно причинив двері й на мить завмер, прислухаючись до тиші. Сніг падав і падав. На залізниці процокотіла електричка. Чутно було, як десь далеко засигналив автомобіль. Я знову дістав парабелума й прослизнув у напіввідчинену браму, що вела в цех. Усередині панувала тиша. Цех був здоровецькою спорудою, чимось подібною до стайні: чотири стіни, накриті залізним дахом, попід яким перехрещувалися грубелецькі двотаврові балки. Відразу ж за брамою починалися підсобні приміщення, збудовані з цегли й бетону. Вони були значно нижчі од склепіння цеху, і я бачив, що за ними, у самісінькій виробничій зоні, горить світло — його відкиди ледве осявали нижні балки. Коло приміщень видніли залізні східці, які провадили десь угору. Нечутно ступаючи, я видерся тими східцями на залізний місток і обережно виглянув з-за колони.
У цеху горіли настінні ліхтарі. По всенькій території виробничої зони валялося іржаве залізяччя: здоровезні форми для дорожних панелей, каркаси для плит перекриття, демонтовані вібраційні столи, бетоноукладчики, шматки арматури… і серед цього хаосу виділялися три фіґурки, напрочуд крихітні й мізерні, коли дивитися на них із цієї висоти. Скількись часу я розглядав їх, а тоді виліз на залізну балку, що тримала склепіння, й поплазував по ній, аж опинився просто над Серьогою Циплаковим, який сидів на якомусь ящику.
— Ну, — озвався він, щойно я сів на балку й опустив ноги вниз, — почнемо?
Дірізюк перестав човгати лезом свого ножа й поволі провів по жалу нігтем.
— Ще, — він спритно крутнув лезом, і воно розітнуло повітря з сухим тріском. — Ти, парень, не спіши… поняв?
— Потому шо шо ж! — зітхнув Серьога Циплаков. І, вставши з ящика, лінькувато підійшов до Барабаша. — Ну що, братан… зараз будем операцію тобі робити! Гланди виріжем, на хрін, вуха підправимо, носа підрихтуємо… Довга буде операція, у-у! От тільки наркозу немає… а так буде все, як в інституті експериментальної хірурґії!
Барабаш поворухнувся. Він був прикручений грубим іржавим дротом до бетоноукладчика — здоровезної озіяки метрів, либонь, у п'ять заввиш.
— Ти здохнеш мов собака! Поняв? — озвався він урешті й зневажливо сплюнув.
Серьога Циплаков зареготавсь, аж луна пішла під склепінням.
— Ну ти й даєш, братан! Ти що, справді одморожений? Жодна душа не знає…
— Бикнабаб! — сказав Дірізюк. Серьога Циплаков замовк.
— Бикнабаб, м'яса хочеш? — Дірізюк хукнув на лезо й провів по ньому шматиною. — М'яса, Бикнабаб?
— Хоче, хоче… зараз він усе одержить! — потер долоні Серьога Циплаков. — По заслугах одержить, ясно? Пісеньку знаєш?
— Яку, в хріна? — витріщився на нього Барабаш. Серьога Циплаков наблизив до нього свою чортячу
мармизу й, радісно посміхаючись, проспівав: Кому че, кому ниче, кому хрен через плечо! Кому книжка «Тихий дон», кому штопанный гандон…
— Знаєш таку, га? — поспитався він. Барабаш з погордою подивився на нього.
— Ото й з вами те буде, казли! Що заробили, те й одержите, обіцяю! Ви думали, що…
— Бикомдраш! — сказав Дірізюк. Барабаш замовк.
— Бикомдраш! — повторив Дірізюк, проводячи жалом по нігтю. — Ти мужик?
— Що? — не втямив Барабаш.
— Мужик? — повторив Дірізюк і став розглядати лезо на світло. — Чи не мужик? Бикомдраш?
— Пішов на хрін, придурок! — трохи почекавши, буркнув Барабаш. — Дебіл якийсь, їй-богу!
Дірізюк знову махнув ножем. Балістична хвиля гучно штовхнула в барабанні перетинки, і щойно цей сухий пронизливий звук відлунав під склепінням цеху, як одморозок дико й радісно зареготав.
— Бикгараж! — заревів він, крутячи ножем зі спритністю штукаря. — Бикмаршсаж, у-у-у! Биксобакваж, тобі зараз добре буде… добре!