Водночас Гнат Мартинович працював над дослідженням і теоретичним узагальненням багатовікового народного і власного плідного досвіду гри на бандурі, вивченням також інших народних музичних інструментів, результатом чого стало видання 1920 р. першої частини «Підручника гри на.бандурі» та монографії «Музичні інструменти українського народу».
Але головним напрямком його багатогранної діяльності залишалася літературна творчість. У 20-ті роки письменник завершує і видає драми «О полку Ігоревім», «Село в 1905 році», тетралогію «Богдан Хмельницький», збірку оповідань «Гірські акварелі». А на початку 80-х років завершує працю над історичною повістю «Довбуш», яку українські літературознавці розглядають як чи не найперший і найбільш широкий у по-жовтневий час соціально-психологічний твір про славетного ватажка опришківського руху на Гуцульщині. Крім того, він розпочинає працю над новим великим твором — тетралогією про Т. Г. Шевченка: «Тара-сик» — «Тарас» — «Тарас Григорович Шевченко», яку так і не закінчив. Багато уваги приділяє він і літературним перекладам, зокрема драми давньоіндійського поета Калідаси «Шакунтала», творів Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюго, виступає з науковими розвідками «Народний і середньовічний театр в Галичині», «Театр 1848 р.».
Невтомна праця Гната Хоткевича на терені розбудови рідної культури заслужила визнання народу. 1922 року було урочисто відсвятковано 25-річчя його творчої діяльності. З нагоди цієї дати вийшло нове видання повісті «Камінна душа», а протягом 1929—1931 рр. у видавництві «Рух» опубліковано твори письменника у 8 томах.
Кінець 30-х років став фатальним для письменника. Жахлива хвиля сталінських репресій, що знищила багатьох видатних діячів української культури, поглинула і Гната Хоткевича. 1937 р. він був безпідставно репресований за звинуваченням у націоналізмі, а в лютому 1938 р. кинутий до Харківській в’язниці. Там хворий і немічний вже письменник отримав висновок медогляду, в якому зазначалося: «Следовать на север может». Хоткевича було відправлено у північні сталінські табори, де він помер 8 жовтня 1938 р.
Трагедія письменника була частиною трагедії української нації, її літератури та мистецтва, переслідуваних і знищуваних не тільки самодержавством, а й у не такі далекі від нас часи комуністичного панування. Як це не парадоксально, але гнаний за свої національні переконання і любов до власного народу арештант царських в’язниць виявився ще небезпечнішим для нової системи, і вона знищила його фізично. Чверть століття ім’я Хоткевича, як і багатьох інших талановитих представників української культури, заборонено було навіть згадувати. Тільки після реабілітації письменника на початку 60-х років з’явилися друком окремі його твори, а 1966 р. вийшов двотомник його вибраних творів.
Фелікс Якубовський, завершуючи 1928 р. рецензію на том І рухів-ського багатотомного видання творів Гната Хоткевича, зазначав: «Загострюю увагу читачів на цікавому письменникові, що лишився в історії нашої літератури на якомусь останньому чи передостанньому плані з причин, які випливають, по-перше, з його багатостильности, з браку твердої спрямованосте, по-друге — з своєрідної фракційносте народ-• ницької критики».
В останньому випадку йшлося про С. Єфремова. 1 все ж, поза критичними, позитивні прижиттєві відгуки були. Не можна не згадати принаймні трьох. ЇІерший — 1. Франка. У статті «З останніх десятиліть XIX ст.» (1901), ведучи мову про молоду когорту письменників «нової школи», він осібно згадував Б. Грінченка, А. Кримського та Г. Хоткевича, об’єднуючи їх передусім на ґрунті «універсалізму». Мовляв, вони належали до перехідної формації: мали новочасний європейський смак, розуміння літератури, прогресивні суспільні й політичні погляди і в будь-якій іншій літературі могли б розвинутися до великих письменників, але в Україні на заваді їм був «непочатий переліг». Але, незважаючи на ці загальні обставини та попри перевагу суб’єктивного, ліричного елемента в ранній творчості Г. Хоткевича, що почасти не давав змоги молодому авторові досконало вивершувати художні картини, І. Франко саме від нього сподівався подальшого талановитого розвою.
Новий етап творчості письменника фіксував4 М. Яцків, який через п’ять років після І. Франка писав: «Одинокий модерніст між наймолодшими українськими письменниками, Гнат Хоткевич, могучий талант, дух з розмахом, маляр і музика».
Третій відгук належить О.Білецькому, який у приватному листі до письменника 1937 р. (за рік до арешту) високо оцінив Г. Хоткевича як художника слова, зазначивши, що його «творчість була б помітною в будь-якій літературі». Фактично О. Білецький підтвердив зреалізованість потенційних творчих сил письменника, які підмітив у початківця ще І. Франко. А поміж двома наведеними думками вчених — раннім і останнім лежить ледь чи не весь творчий шлях письменника.