А Мелана все робить не так. Ось вона намагається підняти його натомлену ногу, щоб змастити олією ступню. Але йому буде зле стояти на одній нозі. Він опирається її недоладній нав’язливій турботі, намагаючись не ображати дівчину. Їй не вдалося підняти його ногу, тож вона заходилась гоїти пальці його ніг та кісточки.
Враз неймовірна судома струсила все тіло Ромаї. Жінка ніби приклала до його натомленої ноги розпечену жаринку. Він глянув на Мелану і зрозумів, що вона збирається зробити те саме вдруге: сидячи навколішках, крадькома виймає з-під одежини свою руку, змочену клейкою рідиною з-поміж її ніг. Поганський звичай причарувати мужчину — змусити його прийняти вологу зі своїх воріт, змішану із сечею. Бідна жінка, подумав Ромаї, ніяк не збагне, що чоловіка з Оази їй не причарувати.
— Не треба, Мелано, я сам змию пил зі своїх ніг. А ти йди допомагай готувати вечерю.
Ромаї трохи відступив убік від Мелани й сів на камінь, прогрітий протягом гарячого дня.
— Біля вечері багато їх, — жалісно й надривно схлипнула Мелана, що разюче контрастувало з лагідним спокоєм братів і сестер, — не жени мене, дозволь побути біля тебе.
Вона спритно підповзла до нього на колінах і сіла на землю, старанно огорнувши свої ноги тканиною, мовляв, не хочеш мене як жінку, то прийми бодай мою відданість.
Ромаї знає, що Мелана закохана в нього як у чоловіка. Це знають тут усі. До їхньої кегелії Ерос, бог кохання тих країв, звідки Мелана, не летить. Сестер і братів єднають інші почуття. Але Мелану не женуть геть. Вона або піде від них сама, або згодом стане іншою. Як стала іншою Марія Цейра́.
— Вони таки вбили Євані? — питає Мелана.
— Я розповім про це за вечерею.
Мелана тяжко зітхнула: знову поразка. Чи стане вона для Ромаї тією, з ким він найперше ділиться усім, що сталося з ним за день, усім, що в нього на серці? Тим часом втомлений Ромаї відчув печаль Мелани й вимовив:
— Це ж Євані привів тебе до нас.
— Так, він.
— Ви перемовлялися вашою мовою.
— І ти, бувало, говорив з нами нашою мовою. Ти знаєш усі мови, Ромаї?
Ромаї не відповів, але всміхнувся Мелані. Тою усмішкою, за яку віддають життя.
Мелана прийшла в Ір здалеку. Була в дорозі не один день. Мандрувала не лише по землі, а й по воді. Бажання втекти з рідного дому, підсилене жадобою побачити світ за межами рідного селища, гнали її все далі на схід. Її жахало те, куди вона йде, пристаючи до різних подорожніх. Але не спинялася в жодному місті на своєму шляху. Нарешті потрапила в Ір, звідки йти вже сил не мала: стопталися вбогі сандалії, подерся одяг. Ніхто не брав її бодай прибирати на базарі, такою чорною й виснаженою була вона. І саме в Ірі настала хвилина, яка виправдала її поневіряння. Непритомна від голоду, сиділа вона на сходах палацу жерця Веома, бо почула на ринку, що на ці сходи виносять недоїдки. На сходах до палацу сиділа ієрархія заброд, де, ті, хто прийшов раніше, не пускали на місця біля брами тих, хто прийшов уперше.
І саме тоді перед Меланою на найнижчій сходинці присів навколішки Ромаї. Він усміхнувся їй, і в його очах була та велика доброта і увага саме до неї, голодної Мелани, яка прийшла в це місто здаля невідомо навіщо. Він простяг їй вузлик, а в неї тремтіли руки взяти його. Тож він лагідно вклав його до її рук. У білу тканину було загорнуто два теплих пляцки і кілька оливок. Дорога навчила її їсти повільно, смакуючи кожен кусничок, відновлюючи сили тіла, бо вона давно не їла. І в неї ніхто не вирвав з рук того дарунку. Поївши, вона підвелася й озирнулася на них усіх, із потворними тілами, із перекривленими обличчями, які чекали своєї подачки. Поправила покривало, переконалася, що сережки на місці. Рушила подалі від цього місця, переступаючи через голодних, яким забракло місця навіть на сходинках. Умилася у воді фонтану посеред майдану біля базару. Заховала під покривало неслухняне чорне пасмо, яке випало знову.
Вона стала працювати служницею в крамниці. В дім її не брали, бо ніхто не міг поручитися, хто вона, звідки прийшла, чи не вкраде, чи не отруїть. Тож ночувала вона на вулиці разом із бездомними. Але відтоді не голодувала. Змогла купити нову одіж з небіленої тканини на своє смагляве тіло і покривало на голову. Віддала комусь із бездомних лахміття, в якому прийшла, лишивши собі лише мотузку, якою підперезувалась. І на ній почепила білу хустку, в яку були загорнені ті теплі пляцки й оливки. Ця хустка знімала втому й навіть біль. Мелана берегла чарівну хустку. Іноді ділилась її чарами, витираючи піт чи кров з тіл інших бездомних.