Він заколисував себе цими принадними думками, коли до його світлиці вдерся вартовий роз'їзд. Насамперед вони схопили його рушницю-дубельтівку й великий палаш.
Перелічивши, скільки в Простака грошей готівкою, його забрали до замку, що його король Карл V, син Жана II, загадав збудувати біля Сент-Антуанської вулиці й Турнельської брами.[384]
Уявіть собі, який здивований був дорогою Простак. Спочатку він гадав, що це ввижається йому вві сні: він сидів у якомусь заціпенінні; потім, охоплений раптом люттю, що подвоїла його сили, він ухопив за горло двох своїх проводирів, що були з ним у кареті, викинув із-за занавіски, сам кинувся за ними, тягнучи третього, що хотів його затримати. Знесилений, він упав. Його зв'язали й поклали знову в карету.
— Так от вона, нагорода, — казав він, — тому, хто вигнав англійців з Нижньої Бретані! Що сказала б ти, прекрасна Сент-Ів, коли б побачила мене в такому становищі!
Приїхали нарешті до місця, що мало бути йому за оселю, мовчки, як мертвого вносять до гробовища, внесли його до кімнати, де й мали замкнути. Ту кімнату вже займав один старий відлюдник з Пор-Роялю[385] на ім'я Ґордон, що животів там уже два роки.
— Маєте, — сказав йому начальник сторожі, — ось я привіз вам товариша.
І відразу ж замкнулися величезні засуви на масивних дверях, оббитих залізом. Двоє в'язнів лишилися відокремлені від цілого світу.
Розділ десятий
Простака замкнено в Бастилії з янсеністом
Пан Ґордон був бадьорий і спокійний старий, що визначався двома неабиякими прикметами: умів терпіти злигодні й потішати знедолених. Щиро та спічутливо підійшов він до свого товариша й сказав, обіймаючи його:
— Хоч би хто ви були, що маєте жити зі мною вкупі в оцій домовині, будьте певні, я завжди забуду за самого себе, аби тільки полегшити ваші муки в пекельній безодні, куди нас кинено. Любімо провидіння, що привело нас сюди, терпімо й сподіваймося.
Ці слова вплинули на душу Простака, неначе англійські краплі,[386] що повертають до життя вмираючого, і він широко розплющив здивовані очі.
Після перших привітань Ґордон, не силкуючись дізнатися про причину його лиха, своєю любою розмовою й тим зацікавленням, яке знедолені мають один до одного, навіяв йому бажання розкрити своє серце й зняти тягар, що гнітив його. Але Простак не міг зрозуміти, чому скоїлося з ним його лихо; воно видавалося йому чимось безпідставним, і добродій Ґордон був такий самий здивований, як і він.
— Мабуть, — сказав янсеніст гуронцеві, — Бог мав щодо вас якісь великі наміри, бо привів вас з озера Оріноко до Англії й Франції, де вас у Нижній Бретані охрестили, кинув вас сюди задля спасіння душі вашої.
— А я, їй-богу, думаю, — відповів Простак, — що до моєї долі втрутився сам диявол. Мої американські земляки ніколи не поводилися зі мною так жорстоко, як я оце зазнав, вони й уявити цього не можуть. Їх звуть дикунами, але вони люди дуже прості, люди ж цієї країни жахливі негідники. Мене, по правді, дуже дивує, що я приїхав з Нового Світу для того, щоб мене замкнули на чотири засуви вкупі зі священиком, але коли я подумаю про безліч людей, які кидають одну півкулю, щоб дати себе вбити на іншій, чи які зазнають дорогою аварії і їх їдять риби, то не бачу, щоб Бог мав прихильні наміри щодо цих людей.
Крізь кватирку їм подали обідати. Розмова перейшла до провидіння, до ордерів на арешти[387] й до способу не зазнати недолі, що судилася всім людям на цьому світі.
— Уже два роки, як я тут, — сказав старий, — не маючи іншої розради, як я сам та книжка, але жодної хвилини не впадав я у відчай.
— Ах, пане Ґордоне, — скрикнув Простак, — то ви, значить, не кохаєте своєї хрещеної матері? Коли б ви, як я, знали м-ль де Сент-Ів, ви були б у розпачі! По цих словах він не міг стримати сліз і тоді відчув себе трохи не таким пригніченим. — Але, — сказав він, — чому стає легше після сліз? Мені здається, що вони повинні впливати навпаки.
— Сину мій, усе в нас є фізичне, — сказав добрий старий, — усяке виділення добре діє на тіло, а те, що полегшує тіло, полегшує й душу; ми — машини провидіння.
Простак, мавши, як багато разів відзначали ми, глибокий розум, замислився над цією думкою, що, здалося йому, була в зародку в ньому самому; після цього запитав у свого товариша, за що його машина була два роки за чотирма засувами.
— З ласки спокутливої благодаті,[388] — відповів Ґордон, — я став янсеністом. Я знав Арнульда й Ніколя;[389] єзуїти переслідували нас. Ми думаємо, що Папа такий самий єпископ, як і інші; от за це отець де Ла Шез, сповідник короля, одержав від нього наказ без жодної судової формальності позбавити мене найдорожчого для людини добра — волі.
384
Йдеться про фортецю-в'язницю Бастилію, її будівництво розпочалося 1370 р за королювання Карла V
385
Монастир Пор-Рояль став центром французького янсенізму. Світських осіб, які там жили, намагаючись ізолюватися від буденного світу і наблизитися до Бога, називали «відлюдниками».
386
387
Секретні листи з королівським підписом і печаткою, які давали право ув'язнити людину без додаткового слідства
389