— Я неодмінно хочу бачити, — сказав він, — того незвичайного чоловіка, про якого ви мені говорите; він зворушує мене мало не так само, як ця невинна жертва, причиною смерті якої я став.
Ґордон провів його до кімнати, де пріор, м-ль де Керкабон, абат де Сент-Ів і кілька сусідів повертали до життя молодика, що знепритомнів.
— Я причина вашого лиха, — сказав йому помічник міністра, — я віддам своє життя, щоб виправити це.
Перше, що спало Простакові на думку, було убити його і потім убити себе. Йому нічого іншого не лишалося, але він не мав зброї і за ним пильно стежили.
Сен-Пуанж не падав духом від відмов, за якими йшли докори, зневага, огида, що на них він цілком заслуговував і яких для нього не жалкували.
Час зм'якшує все. Пан де Лувуа, нарешті, зробив-таки із Простака прекрасного офіцера, який з'явився в Парижі й у війську під іншим ім'ям; його похваляли всі чесні люди, він незмінно був як хоробрим військовим, так і філософом.
Він говорив про минуле глибоко сумуючи, проте йому за розраду було говорити про нього; він ніжно шанував пам'ять про любу Сент-Ів аж до останньої хвилини свого життя. Абат де Сент-Ів і пріор мали кожен прибуткові посади; добрій м-ль де Керкабон більш подобалося бачити свого небожа у військовому ранзі, ніж у дяках. Версальська побожниця зберегла діамантові сережки й ще одержала гарний подарунок. Отець Тут-і-Там отримав багато коробок шоколаду, каву, грудковий цукор, цукати, разом з «Роздумами» преподобного отця Круазе[431] й «Квітами святості»,[432] у сап'янових палітурках. Добрий Ґордон до самої смерті якнайніжніше приятелював з Простаком; він теж посідав добру посаду й забув назавжди спокутливу благодать.[433] За девіз він узяв собі: «Нещастя інколи йде на добре», а скільки чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті нема нічого доброго!»
ВАВИЛОНСЬКА ЦАРІВНА[434]
І
Старий Бел,[435] володар Вавилона, вважав себе першою людиною на землі, бо всі двірські підлесники так говорили йому, а всі історики його в цьому запевняли. Таку пиху могло виправдати хіба те, що його попередники справді тридцять тисяч років тому збудували Вавилон, а він його прикрасив. Відомо, що його палац і парк, які містилися за кілька парасангів[436] од Вавилона, лежали між Тігром і Євфратом, що обмивали ці чарівні береги. Його просторий будинок, на три милі вздовж фасаду, височів аж до хмар. Навколо даху йшла мармурова балюстрада в п'ятдесят футів заввишки, на ній стояли величезні статуї всіх царів і великих людей. Цей дах, утворений з двох рядів цегли, був укритий із краю до краю широким шаром олова, на якому лежало на дванадцять футів землі; а на цій землі були посаджені цілі гаї оливкових, апельсинових, лимонних, фінікових, кокосових, гвоздичних і коричних дерев, що утворювали алеї, крізь які не проходило сонячне проміння.
Води Євфрату нагнічувалися помпами в сто порожнистих колон, а звідти текли до цих гаїв, сповнюючи собою просторі мармурові водойми, і потім, спадаючи іншими каналами, утворювали в парку каскади в шість тисяч футів і сотню тисяч фонтанів, які били так високо, що ледве можна було побачити краї їх струменів; згодом води знову поверталися до Євфрату. Висячі сади Семіраміди,[437] що багато століть пізніше дивували Азію, були тільки безсилим наслідуванням цих стародавніх див, бо в епоху Семіраміди все почало вироджуватися — і чоловіки, і жінки.
Але що було найчарівніше у Вавилоні, що затьмарювало все інше, — так це єдина володарева дочка, Формозанта[438] на ймення. Це з її портретів і статуй різьбив кілька століть пізніше Пракситель свою Афродіту[439] — ту, яку називають Венерою Калліпіга.[440] Яка різниця, о небо, між оригіналом і колією! Отже й Бел пишався більше дочкою, ніж царством. Їй було вісімнадцять років, їй треба було гідного чоловіка. Але де його взяти? Старий оракул пророкував, що Формозанта належатиме тільки тому, хто натягне лук Немврода.[441] Цей Немврод, великий ловець перед Господом, залишив після себе лука на сім вавилонських футів завбільшки, з ебенового дерева, твердішого за залізо з Кавказьких гір, яке кують у кузнях Дербента. Після Немврода жоден смертний не міг натягти цього чарівного лука.
431
433
Богословський термін для позначення благодаті, яку дарує людині Господь, щоб допомогти їй уникнути гріха.
434
Перше видання повісті «Вавилонська царівна» вийшло друком у Женеві 1768 р. Того ж року з'явились численні передруки в Парижі, зокрема і видання з великою кількістю помилок та неточностей. У наступних виданнях Вольтер не змінював тексту повісті, за винятком двох-трьох дрібних поправок.
З-поміж усіх поданих у цьому виданні повістей «Вавилонська царівна», в якій наявні атрибути східної казки, вирізняється своєю наївною простотою.
437
440
Мається на увазі Венера Калліпіга (греч.????????? — та, що має красивий зад), одна з античних статуй Венери невідомого скульптора.
441
Німврод (Немврод) — вавилонський цар, згаданий у Біблії, Немврода зображали мисливцем.