— В цілому світі тільки цей юнак такий самий вродливий, як і царівна!
Здивовані воротарі спитали в нього, чи він теж володар. Чужинець відповів, що не має честі бути ним, а приїхав здалеку, цікавлячись побачити, чи є володарі, що гідні були б Формозанти. Його челядника, однорогів і птаха відвели до першого ряду; він низько вклонився Белові, його дочці, трьом королям і всім присутнім, потім, червоніючи, сів на своє місце. Двоє однорогів лягли йому біля ніг, птах сів йому на плече, а челядник, що ніс невеличку торбину, сів поруч нього.
Розпочалося змагання. Із золотого сагайдака витягли лук Немврода. Головний церемоніймейстер, що позад нього йшло п'ятдесят пажів, а попереду двадцятеро сурмачів, підніс його єгипетському фараонові, що, давши поблагословити його жерцям і поклавши на голову бикові Апісу, не мав сумніву, що матиме перемогу. Він зійшов на середину арени, зробив першу спробу, доклав усіх сил, викривляючись так, що весь амфітеатр зареготав, а сама Формозанта усміхнулася. Його первосвященик підійшов до нього.
— Нехай ваша величність, — сказав він йому, — одмовиться від цієї марної честі. Ви, без сумніву, переможете в іншому і подолаєте лева, бо маєте шаблю Озіріса. Вавилонська царівна повинна належати володареві, що має найбільше розуму, — а ви відгадаєте всі загадки. Вона повинна одружитися з найчеснотнішим, — а ви такий і є, бо вас виховали єгипетські жерці; її має взяти найщедріший, — а ви подарували їй двох кращих крокодилів і двох найкращих щурів, які були в Дельті;[448] ви маєте бика Апіса й книжки Гермеса, ці найрідкісніші в світі речі; ніхто не зможе сперечатися з вами за Формозанту.
— Маєте рацію, — сказав єгипетський король і повернувся до свого трону.
Подали лук до рук індійського володаря, та він натер собі такі пухирі, що цілих п'ятнадцять днів не проходили, і він потішав себе тим, що цар скіфський буде не щасливіший за нього.
Та ось узяв лука й скіф; сила в ньому єдналася зі спритністю; в його руках лук, здавалося, став трохи гнучкіший, він навіть трохи зігнув його, але ніяк не міг його натягти.
Глядачі, в яких добре обличчя цього царя викликало прихильність, зітхали з цих малих успіхів і вирішили, що прекрасна царівна ніколи не вийде заміж.
Тоді невідомий юнак одним стрибком перескочив на арену й, удаючись до скіфського царя, сказав йому:
— Не дивуйтеся, ваша величність, що не цілком досягай мети. Ці ебенові луки роблять у моїй країні, їх треба вміти повернути певним способом. Ви маєте більше заслуги, зігнувши його, ніж я, напнувши.
Тут він узяв стрілу з сагайдака, наклав на тятиву, напнув її й спустив стрілу геть далеко за бар'єр. Мільйони рук заплескали на це диво; весь Вавилон здригнувся від вигуків, і всі прекрасні дами заговорили:
— Яке щастя, що такий вродливий хлопець має таку силу!
Потім він витяг із кишені невеличку бронзову платівку, написав на ній щось золотим вістрям, прив'язав її до лука й подав усе це царівні з грацією, що захопила всіх присутніх; потім скромно повернувся на своє місце поміж птахом і челядником. Вавилон був вражений, троє королів засмучені, а невідомий, здавалося, нічого не помічав.
Формозанта ще дужче здивувалася, прочитавши на прив'язаній до лука бронзовій платівці невеличкий вірш, писаний доброю халдейською мовою:
Цей маленький мадригал не розгнівив царівни. Кілька панів старого двору критикували його, кажучи, що раніше, за добрих давніх часів, Бела порівняли б до сонця, Формозанту до місяця, шию її до башти, груди до четверика пшениці,[449] — вони говорили, що чужинець не має фантазії і що він ухиляється від правил справжньої поезії, — але всі дами вважали, що вірші дуже ґречні; вони були зачудовані, що людина, яка так добре натягає лука, має такий розум. Фрейліна сказала царівні:
— Ваша величність, от змарновані таланти; до чого прислужаться цьому юнакові його розум і лук Немврода?
— Щоб чарувати, — відповіла Формозанта.