Від цих слів єгипетському фараонові голова пішла обертом, і він охоче погодився, щоб первосвященик був третім.
— Прошу у вас іще ласки, — сказала царівна, — дозвольте моєму аптекареві прийти до мене; у дівчат завсіди трапляються або перебої в серці, або кольки чи задишка, і вони потребують певного догляду, певного режиму. Одне слово, мені конче потрібен мій аптекар, і я сподіваюся, що ви не відмовите мені в цім невеличкім доказі кохання.
— Ваша величність, — відповів їй єгиптянин, — хоч аптекар має погляди, протилежні моїм, і хоч його мистецтво суперечить моєму, я надто добре знаю життя, щоб одмовити вам у такім справедливім проханні. Я накажу, щоб він прийшов до вас перед вечерею. Я визнаю, що ви маєте бути трохи втомлені з дороги, вам, мабуть, потрібна також і покоївка; ви можете покликати ту, котра вам найбільше подобається. Я чекатиму далі ваших наказів і пильнуватиму ваших вигод.
Він вийшов. Прийшли аптекар і покоївка на ім'я Ірля, на яку царівна цілком звірялася. Вона наказала їй на вечерю подати шість пляшок шіразького вина і напоїти цим вином усіх вартових офіцерів; потім порадила аптекареві вкинути в ті пляшки дещо зі своїх ліків, од яких люди засинають на двадцять чотири години і які завжди були в нього напоготові. Її наказ виконали точно. За півгодини прийшов фараон з первосвящеником. Вечеря була дуже весела; фараон із жерцем вихилили всі шість пляшок і призналися, що ніколи в Єгипті не пили такого доброго вина; покоївка подбала напоїти слуг, що прислуговували за вечерею. Щодо царівни, то вона дуже пильнувала нічого не випити й посилалася на те, що аптекар наказав їй дотримуватися дієти. Незабаром усі поснули. У первосвященика єгипетського фараона була найкраща борода, яка тільки буває в людей його сану. Формозанта дуже спритно обрізала її, потім, пришивши до невеличкої стрічки, підв'язала її собі до підборіддя. Сама вона загорнулася в жерцеве вбрання з усіма ознаками його сану, а покоївку одягли ніби прислужника богині Ізіди. Нарешті, захопивши свою урну й самоцвіти, вона вийшла з готелю поміж вартових, що спали, як і їхній пан. Супутниця її подбала про те, щоб перед дверима було двоє добрих коней. Царівна не могла взяти із собою жодного з офіцерів свого почту, бо їх заарештувала б головна варта.
Формозанта та Ірля проїхали крізь лави вояків, які, вважаючи царівну за жерця, називали її «превелебним святим отцем»[461] і просили в неї благословення. Дві втікачки приїхали до Бассори за двадцять чотири години, раніше, ніж фараон прокинувся; тут вони скинули своє вбрання, яке могло викликати підозру. Якнайшвидше найняли вони корабель, і він перевіз їх через Ормуздову протоку до прекрасних едемських берегів,[462] у щасливу Аравію. Це був той самий Едем, сади якого вславилися так, що стали потім оселею праведних. Вони стали прообразом для Єлісейських полів,[463] для садів Гасперид,[464] садів Острова Щасливих,[465] бо в цім гарячім підсонні люди не можуть уявити більшого блаженства, як холодок і дзюркотіння води. Вічно жити в небесах з найвищою істотою чи прогулюватися райськими садами було рівнозначне для людей, що розмовляють, самі себе не розуміючи, і не можуть ще мати ні ясних ідей, ані точних висловів.
Щойно царівна опинилася на цій землі, вона зразу ж подбала про те, щоб віддати любому птахові ті жалобні почесті, яких він вимагав од неї. Прекрасними руками своїми склала вона з гвоздичного й коричного гілля невеличке багаття. Яке ж було її здивування, коли, висипавши на це багаття попіл від птаха, вона побачила, як він сам собою запалав. Швидко вогонь пожер усе, та замість попелу з'явилося величезне яйце, з якого вийшов птах, ще кращий, ніж будь-коли перед тим. То були найкращі хвилини, які царівна переживала за все своє життя: тільки одна хвилина могла б бути краща за це, і вона бажала її, хоч і не сподівалася.
— Тепер я бачу, — сказала вона птахові, — що ви той фенікс,[466] про якого я чула. Я мало не помираю від здивування й радості. Я не вірила в воскресіння мертвих, але моє щастя переконує мене в цьому.
466